70-річний пенсіонер з Ніжина Михайло Павловський на «білоруському коні» по українській землі накрутив понад 30 тисяч кілометрів. Планує подолати відстань екватора — 40 тисяч кілометрів. Михайло — за фахом електрослюсар контрольно-вимірювальних приладів, раніше працював в ТОВ «НіжинТеплоМережі».«Думка подорожувати зародилася ще з дитинства. Та якось не вистачало на це часу. Нині на пенсії з’явилося більше вільного часу, от і здійснив мрію. Мандрувати почав у 2014 році. Перша поїздка відбулася з 13-річним онуком Артемом за маршрутом Батурин-Качанівка-Новий Биків».Велосипед у Михайла Павловського звичайний — білоруський «АІСТ». Купив його 10 років тому на своє 60-річчя. На конику стоїть спидометр (прилад для вимірювання швидкості). Чоловік до подорожі готується ґрунтовно.«Поїздку планую заздалегідь, маршрут розмічаю на карті, роблю копії, одну лишаю вдома, щоб дружина Тетяна знала, де я. Вона моє захоплення підтримує, але переживає, бо це ж дорога».В похід беру найголовніше, велобаули завантажую провізією, теплим одягом. Обов’язково захист від дощу, а ще — палатку, спальник, а головне — ремонтний комплект для велосипеда.Це ключі, запасні запчастини, адже випадки бувають різні. Пам’ятаю, як їхав одного разу Одещиною, а там спуски круті. При гальмуванні заклинило колесо, тож довелося серйозно ремонтуватися.На запитання, чому саме «АІСТ», адже нині різноманіття спортивних велосипедів, які призначені саме для подорожей та подолання відстаней, Михайло відповів: «Я хотів довести, що і на цьому можна, все одно крутити потрібно».Велолюбитель Павловський обов’язково їде у мандри з відеокамерою, всі свої подорожі знімає, монтує і робить відеофільми. Дорогою відвідує музеї, пам’ятні та історичні місця. І ніяких хостелів та кафе — ночує під відкритим небом у посадках, лісі , готує їжу теж самостійно.Михайло має ще одне захоплення — сплавлятися по річках на байдарках, відпочивати на берегах Десни, ловити рибу. Є у нього й однодумці. «Знаю такого у Ніжинському районі велолюбителя, як і я — Стаса Кожем’яка з Вертіївки. Він вже об’їздив Україну, нині подався на велоконі за кордон по маршруту Румунія-Болгарія-Греція, а я за кордон поки ще не планую. Від подорожей я кайфую, отримую адреналін!»Цьогоріч Михайло вже повернувся зі спланованого велотуру Житомир-Вінниця-Умань-Черкаси-Канів. Загальна відстань подорожі склала 900 км. Вирушив з Ніжина 3 липня, а повернувся 12-го.«День перебував у Житомирі, відвідав товариша, пройшовся екскурсією по місту, далі — Вінниця. Там вразив музей «Ставка Гітлера Вервольф» (призначалася для керування військовими діями на Східному фронті), фонтан «Рошен». Відвідав місця, де був років 30 тому, коли підвищував кваліфікацію.Потім поїхав дорогою на Умань. А там, починаючи від Немирова, дороги для велотуриста погані (гориста місцевість — яри та долини), це втомляло. Побував у Черкасах, а звідти на Канів і вже біля Миронівки повернув на Маслівку — заїхав до шкільного товариша. Потім вирушив безпосередньо на Канів — це останні дні подорожі. З Маслівки до Гребінки без передиху проїхав за день 151 км, перевершивши власний рекорд (в минулому році — 121 км). До речі, в Умані прогулявся по Софіївці з однодумцем-мандрівником, якого там зустрів».На питання, що найбільше запам’яталося з цьогорічної подорожі, відповів: «Сам родом з села Талалаївка, а чув, що ще є село з такою назвою неподалік Умані. Тому було цікаво побувати саме в цьому селі і дізнатися, як там живуть люди. Загалом все пройшло успішно, тільки раз був прокол колеса. Та й погода сприяла». Тетяна Марченко для nizhyn.cityФото з архіву героя матеріалу