Кожен знає Василя Стуса хоча б зі шкільних уроків літератури. Він запам’ятався нам, як людина багатогранна та творча, небайдужа до долі власного народу. Тож давайте пригадаємо найцікавіше з біографії відомого українця!

Дитинство та ранні роки

Василь — четверта дитина в селянській родині. Народився майбутній поет у невеликому селі Рахнівка на Вінниччині. Згодом, сім’я переїде на Донеччину, щоб уникнути примусової колективізації. Там Стусам довелося починати все «з нуля». Діти активно допомагали батькам. Василь пригадує, що в дитинстві доводилося багато та важко працювати: «Все дитинство моє було з тачкою… то везли картоплю з поля, то возив вугілля, зібране на териконі. Важко жили, мало не лопалися. А треба штовхати тачку…» 

>Це цікаво: дата народження Стуса — 6 січня 1938 року, якраз напередодні Різдва. Через багато років, перебуваючи в ув’язненні, Василь запитав у старого в’язня, що означає народитися в переддень Різдва. Той відповів йому, що це: «… милість Божа, велике щастя. Але кому багато дають, з того й багато спитають».

Василь рано пішов до школи: тоді йому ще не виповнилося навіть 6 років. Хлопчик любив вчитися, добре засвоював усі навчальні дисципліни. У 16, Стус завершує шкільне навчання зі срібною медаллю, та вступає до педагогічного інституту. У групі він був наймолодшим, проте — одним із найуспішніших. Самостійно вчив латинь, захоплювався працями відомих філософів: Ніцше, Канта. Згодом, Василя зарахують до аспірантури Інституту літератури АН УРСР. Під час навчання, він вступить у гурток шістдесятників, познайомиться з багатьма своїми однодумцями та майбутньою дружиною.

«Моя мова — мамина»

З дитинства, Стус по-особливому ставився до української мови. Юнак постійно розмовляв нею в повсякденному житті, навіть якщо до нього зверталися російською. Після армії, Василь декілька років викладатиме українську в горлівській гімназії.

Сучасники Стуса згадують, що одного разу Василеві зробили зауваження в університетській їдальні: мовляв, чому розмовляєш українською, невже ти не можеш розмовляти нормально? Стус не забарився з відповіддю: схопив кривдника, підняв вгору і прокричав: «Замовч, негіднику!».

Вільний та небайдужий

Усе доросле життя Василя Стуса було пов’язане з переслідування, допитами, табірними ув’язненими. Уперше, під немилість тогочасної влади поет потрапив у 27 років. Під час перегляду фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків» відбулася акція протесту проти арештів у колах української інтелігенції. За участь в акції, Василя відрахують з аспірантури, і йому доведеться працювати простим кочегаром.

Перше тюремне ув’язнення Стуса було дещо пізніше, в 1971 році. За звинуваченням у «систематичному виготовленні й розповсюдженні документів, що ганьблять радянський державний і суспільний лад». Це не зламало Василя та не змінило його погляди. Згодом, коли він повернеться додому, братиме активну участь в українському культурному житті: зокрема, вступить до Української Гельсінської спілки. Влада не забарилася з наступним арештом, затримавши Стуса, як «особливо небезпечного рецидивіста».

Загинув Василь у 1985 році, відбуваючи 10-річний термін ув’язнення в концтаборі Пермської області. На Стуса упали важкі 90-кілограмові нари: хтось вважає, що це було навмисно спланованим вбивством, а хтось — нещасним випадком.

9 томів поетичної творчості Василя Стуса вийдуть уже після його смерті. Також поет був реабілітований посмертно: в 1990-му. А у 2005-му, Стусу присвоїли звання Героя України.