Чернігівець Максим Карпенко рік пропрацював офіціантом на круїзному лайнері. Побував у багатьох країнах. Заробив достатньо грошей, щоб почуватися заможним. Втім, не все так просто… Ось – моє інтерв’ю з 25-річним Максимом, а вже вам, читачам, вирішувати, настільки йому пощастило.– Максиме, як Ви влаштувалися на таку цікаву роботу?– Це – не дуже складно. Закінчивши університет, я непогано знав англійську – принаймні на розмовному рівні. Втім, у Чернігові з роботою не «клеїлося». Бо я – зі звичайної родини, якихось особливих зв’язків не було, багатих родичів – теж. А по-чесному гарну роботу, з нормальною зарплатою, знайти не вдавалося. Так, можна було поїхати до Києва і спробувати щастя в столиці. Але я вирішив інакше. Якось, проглядаючи Інтернет, я випадково натрапив на оголошення крюїнгової компанії, котра пропонувала працю на круїзному лайнері. Взагалі, таких оголошень від різних посередників там немало, однак я вперше зацікавився.– Це було легальне працевлаштування?– Авжеж, легальне. Отож я надіслав запит, що хочу працювати офіціантом, і згодом мене запросили на співбесіду.– Чому саме офіціантом?– Вибір є, проте невеликий. Щоб працювати менеджером, потрібен досвід, якого у мене не було. Можна було трудитися прибиральником. Втім, я обрав таку роботу, яка, виявляється, там популярна. Співбесіду пройшов досить легко. Все вирішило моє знання англійської. Вік – підходящий (зазвичай від 21 до 35 років). Готовність багато працювати: по 10-12 годин щодня, без вихідних, обслуговуючи всіх тих гостей; виконувати те, що тебе попросять: принести, подати, забрати… Ось така праця на круїзному лайнері! Тому, зрозуміло, аби встигнути, вистояти та вибігати нелегку зміну «на ногах», потрібно мати неабияке здоров’я. До всього, це ж лайнер – закрите приміщення, а контракт оформлюється мінімум на півроку.– Посередник бере якісь кошти за оформлення документів?– Аякже, це ж їхній заробіток! Довелося заплатити. Мені ще поталанило – взяли лише 200 доларів, а потім уже нові колеги розповідали, що платили і тисячу «баксів», і півтори – хто як…– Яке враження на Вас справив лайнер?– Грандіозне! Це – ціле містечко на воді: зі своїми басейнами, спортзалами, перукарнями, крамницями, атракціонами, ресторанами… Всього не перелічиш! І я спочатку дуже хвилювався, навіть панікував, як в усьому цьому не заплутатися й швидко потрапити до своєї каюти!– А хто там обслуговує туристів? Це – інтернаціональна команда? Люди з різних країн?– Авжеж. Українці, американці, італійці, індуси, філіппінці, румуни… Та хто завгодно! У мене був менеджер – афроамериканець, як тепер кажуть. Звісно, дуже вимогливий, але загалом – нормальний добродій. Я старався, і він це бачив, тож особливо не чіплявся, а лише допомагав порадами. Головна проблема – мало часу лишалося на сон: десь 5-6 годин, це в кращому разі. Але що вдієш – мусив терпіти. Взагалі, спочатку було дуже важко, увесь час хотілося махнути на все це рукою і звільнитися, хутчіше добратись додому і добряче відпочити. Потім якось втягнувся, почав потроху звикати. Та й певний досвід згодом з’явився. Принаймні навчився заробляти хороші «чайові». Це – дуже важливо, як і вміння продавати туристам алкогольні напої, отримуючи від цього неабиякий зиск.– Скільки людей з обслуги мешкають в одній каюті?– Зазвичай по двоє. Але кімнатка – невеличка, тісна, на нижньому поверсі, без вікна. Ліжка – двоповерхові. Маленький столик, тумбочка і шафа… Оце й усе. Навіть не в кожній каюті є душ. А поруч зі мною мешкав філіппінець. Непоганий хлопець, проте – зі своїми «тарганами» в голові, трохи запальний. Якось у нас через дрібничку мало до бійки не дійшло. Добре, що я стримався, а то б одразу обох вмить вигнали – там із цим дуже суворо! Взагалі, за будь-яку провину – це і вживання алкоголю чи наркотиків під час роботи, й скарги від клієнтів, і сварка з колегами, – виписують попередження. І це – дуже серйозно! Навіть за одне таке попередження можна розпрощатися з цією роботою (все залежить від менеджера), а якщо таке сталося вдруге чи втретє – пакуй речі! Тобто, відверто кажучи, це було таке собі «добровільне рабство», цілий рік, бо я ще продовжив контракт…– Чому, якщо Ви часто не висипалися, дуже стомлювались, мусили увесь час догоджати примхливим туристам, котрі не завжди відзначаються хорошим характером?– Мусив заробити нормальні гроші, щоб впевненіше почуватися в житті. А де в Україні це можна зробити? Яким чином? Я хотів працювати чесно, і це мені, думаю, вдалося. Адже місяць роботи на круїзному лайнері – це зарплата тисяча доларів плюс «чайові». Тобто за рік виходить кругленька сума! Отож усе це варте того, щоб трохи потерпіти і постійні недосипання, й депресію, що виникала через втому, і манери деяких клієнтів. Що вдієш – таке життя, якщо ти – не син якогось олігарха, а простий, порядний хлопець із незаможної родини.– А за харчування та проживання кошти не вираховують?– Ні, це все – безкоштовно. Їсти можеш скільки завгодно у ресторані, де ти працюєш. Як то кажуть, «шведський стіл».– Плюс свою англійську мову вдосконалили…– Авжеж, навіть перекладачем тепер можу професійно працювати. Також я трохи вивчив іспанську, французьку та італійську. Раптом знадобиться?! І після відпрацьованого контракту на таку солідну американську компанію є можливість відкрити американську туристичну візу. До того ж, у мене тепер є багато друзів у різних державах – в Європі, Америці, Азії. А ще безкоштовно побував у багатьох державах, про які міг тільки мріяти: це – Кариби, Мадагаскар, Австралія, Китай, Сейшельські острови, Гаваї, Мексика, Ямайка, Англія, Швеція, Норвегія, Данія… Правда, часу на оглядини було небагато. Тож дехто з обслуги в портах лишався в каютах, аби нарешті відіспатися. Однак я, коли отримував вибір: прогулятися 3-4 години незнайомим містом чи просто міцно проспати та протринькати цей час, завжди обирав мандри, бо це – надзвичайно цікаво!Спілкувався Сергій Дзюба,zemlyaivolya.net