Хворого, який помер у Борзнянській лікарні від коронавірусу, ховали увечері. Труп, у спеціальному мішку, поклали у труну і закопали. Ні мати, ні дружина, ні доньки попрощатися не змогли.55-річний Микола Деркач — з села Пам’ятне Печівської сільради на Борзнянщині. Колишній залізничник. Помер 5 березня, у неділю, о пів на п’яту дня. Розтин не робили. Ховали на другий день, у понеділок. На практично безлюдному цвинтарі.— Отримали припис, щоб максимум 10 осіб було на кладовищі, — говорить Печівський сільський голова Юрій Денисенко.— Не змогла навіть на кладовище піти, — плаче вдова Світлана Деркач, — бо я на самоізоляції. Свекруха не змогла. Сестра двоюрідна була — у масці, перчатках. Привезли без двадцяти дев’ять вечора. На початку десятого сестра дзвонить, що вже хлопці закопують. Забрати можна було і вранці. Привезти не могли у село! Усі відмовляються! Спасибі, з Ніжина хлопці допомогли.Микола Деркач — той самий пацієнт, який утікав з Борзнянської лікарні. У ніч з третього на четверте квітня його знайшли та повернули поліцейські та медики. Про це повідомляла поліція Чернігівської області.— «Думав, що на свіжому повітрі буде краще», так він пояснював — говорить Тетяна Стовба, очільниця Борзнянської центральної районної лікарні.— Казав: «Ви знущаєтеся з мене». Не довіряв медикам, — зітхає Світлана Деркач.30 березня Микола Деркач поїхав у борзнянську лікарню. Перед цим звернувся до сімейного лікаря. Поставили діагноз — двостороння пневмонія. У лікарні 30 березня зробили тест. Тест не показав коронавірус. Поклали у терапевтичне відділення. Ставало усе гірше. Зробили іще раз тест 3 квітня — показало, що коронавірус є. (Може коронавірус приєднався у лікарні? Адже там, в інфекційному відділенні 1— іще п’ятеро з «короною»). Узяли мазок з горла, на аналіз, відправили у лабораторію, в Чернігів. Діагноз підтвердився.— Як сказали «корона», його вантажать на каталку, — згадує дружина. — Щоб везти з терапії у інфекційне. А воно ж нерви, хвилювання. Я його заспокоюю:; «Колю, усе буде добре, просто в інше відділення переводять». Потримала його за руку: «Колю, кріпись». А він переляканий. Він мнітєльний такий, — плаче. — Як у жовтні каміння в нирках дробили, переживав, колотило його. І тепер так було, тремтів увесь.Я поїхала додому. А медсестра мені дзвонить о 23.30: «Нема вашого чоловіка. Тільки тапки біля ліжка». Я дзвоню. Він поза зоною. Аж пів четвертого ранку додзвонилася: «Колю, де ти?!» А він, чути, важко дихає: «На полі». Питаю: «Де на полі?На виїзді, як на Крути, чи деінде?» Шепоче: «Не знаю». Я подзвонила в лікарню. Знайшли його на полі, як на Шаповалівку їхати.Це жах. Всі кажуть, що це не «корона». Перший раз по тесту нема, другий — є. Як так може бути? Було нам у Чернігів їхать, так жалкую про це... Він би жив. Він такий мені рідний.Я сирота. Мої батьки рано загинули.— Звідки взялася біда?— Не знаю. У Ніжин недавно їздив, сумку передавав доньці. Не знаю. Стонадцять версій. 37 з половиною років на залізниці проробив (пішов на пенсію, ще й року нема). Ходив, хапав холодне повітря. Хворів багато. Я ж не буду кожному розказувати, скільки ми лежали у лікарнях. А тепер він просто згорів.— Виникла гостра дихальна недостатність, — пояснює Тетяна Стовба. — Супутні хвороби були. По серцю, судинах. Вірус спричинив тяжке ускладнення. Розвинулася пневмонія. Вона не чисто вірусна. Приєднується інша інфекція. Лікували антибіотиками. Давали кисень. Все робили, як треба.Печівська сільрада одержала список осіб, з котрими спілкувався Микола Деркач. Вони мають бути на самоізоляції. Припускають, що насправді, коло контактних осіб більше за цей список. Чоловік кілька днів не знав, що хворий, і дружина не знала.За словами секретарки Печівської сільради Віри Манойленко, у Пам’ятному живе 274 особи.Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №15 (1769), 9 квітня 2020 рокуgorod.cn.ua