Олексій Маслов – випускник НДУ, редактор творчої групи програм радіо ( «Українське радіо – Чернігівська хвиля»), один із ведучих суспільно-політичної програми «Прайм-вечір: Акценти».
Справа в тому, що не так просто визначитися – що вважати першим матеріалом. Я одразу після вишу, влітку 1997 року, пройшов місяці два стажування на Чернігівському обласному телебаченні. Ось тоді й були буквально найперші матеріали. Але вони були «учнівські». Не одразу і в ефір виходили. А з 1998 року я вже працював постійно. З того часу на телебаченні вийшло в ефір – точно не скажу, скільки, але порядку кількох тисяч сюжетів. І кілька десятків передач.
Найбільше мені в роботі запам’ятовуються дві речі. Перше – це коли люди просять про допомогу, коли є якась проблема у героїв того чи іншого матеріалу (сюжету або передачі). І найприємніше, коли вдається за рахунок оприлюднення цієї проблеми хоч якось допомогти людям. Інколи вдавалося. Але не завжди. Бували й бувають невдачі. Вони також запам’ятовуються.
Щоправда, теми й героїв проблемних матеріалів краще не називати, не перераховувати. Щоб це не виглядало як хизування: от, мовляв, якою важливою справою займаюся… (Усміхаєтся – авт.)
А от про другу річ, яка запам’ятовується, скажу залюбки. Це коли в матеріалі йдеться про дуже розумну й талановиту, про справді видатну людину. Спілкуватися з таким героєм – це і честь, і щастя для журналіста. Таких матеріалів були сотні. Наприклад, я пишаюся, що кілька років спілкувався з геніальним лікарем-травматологом і хірургом Іваном Хижком. Він працював у Чернігові, рятував людей від каліцтва в складних випадках, він був автором багатьох винаходів у медицині.
Або мене вразила, наприклад, праця ніжинських ентузіастів, які відродили ніжинський огірок – після того, як цей сорт мало не зник у 90-ті – 2000-і роки. Сорт врятували, наприклад, селекціонер з Ніжина Іван Жовнір та його однодумці. З ними ми спілкувалися в рамках усього одного матеріалу, але це запам’яталося.
Це я просто навів приклади того, з якими людьми мені найприємніше спілкуватися: з творцями, з подвижниками.
Вражає й надихає спілкування з воїнами – захисниками України. Багатьох війна душевно й морально травмує, це трагедія. Але серед ветеранів є тисячі неймовірно сильних людей, чистих душею, розумних і талановитих.
А взагалі цікавого багато. Власне сама журналістика – це і є пошук інформації про важливе й цікаве. Журналістика – це, можна сказати, просто людська цікавість, знаттєлюбність, перетворена на професію. І це мене й приваблює в цій справі, й тримає в ній досі.
А за весь час роботи чи бували у вас моменти так званої неймовірної вдачі, успіху, і т.п.?
Лондонський сайт ВВС нас цитував.
Зараз такі моменти вже стали звичними.
А тоді все було в цій сфері вперше.
Бували і бувають. Але це найчастіше стосується чогось дуже особистого. Наприклад, коли вже майже не сподіваєшся порозумітися з людиною, відродити дружні стосунки, – а це все-таки вдається.
А щодо роботи, то, скоріш за все, неймовірно вдалі моменти насправді є плодом наших тривалих зусиль. Просто ці зусилля довго накопичуються, перш ніж дадуть результат. І от за цей довгий час ми елементарно втомлюємося. І коли нарешті є віддача, то це нам і здається неймовірним – бо надто важко ми до цього йшли.
А насправді це закономірність. Це плоди праці. І це правильно. Для людини дуже важливо користуватися в житті не такими вдачами й успіхами, що «звалилися» звідкись, а тільки такими, які вона дійсно сама заслужила, заробила, вистраждала. В наших успіхах має бути частка нашої творчості, а не просто наше споживацтво.
Є кілька справ, які мені вдалося зробити в журналістиці і в літературі. Деякі з них я назвав. Наприклад, я першим як журналіст почав регулярну подачу матеріалів про нашу область на недержавний телеканал. Тоді – на початку 2000-х років – «1+1» виділявся з-поміж інших, це був досить інтелігентний телеканал. Я почав співпрацювати з ними, а пробитися до такої співпраці було складно. Це вдалося.
А зараз, на жаль, я не вбачаю особливої різниці між переважною більшістю ЗМІ. От суспільне мовлення має стати якимось новим «ковтком свіжого повітря» в інформаційній сфері для нашої країни. Але до втілення цієї мети ще йти і йти.
Також так сталося, що я брав участь у становленні регулярних Інтернет-новин у Чернігові. Це був 2001 рік, і ми робили на обласному телебаченні щоденні новини для такого ресурсу – він називався просто cn.ua.
Я тоді займався і сам пошуком новин, і адаптував чужі матеріали для інтернету. Відео тоді практично не обробляли й не розміщували в мережі. Новини виглядали як замітка або стаття плюс фотографія. Інтернет-агентств було дуже мало. І от були, наприклад, перші посилання на чернігівські джерела на порталах світових ЗМІ. Лондонський сайт ВВС, наприклад, нас цитував. Зараз такі моменти вже стали звичними. А тоді все було в цій сфері вперше. І це радувало.
Але – підкреслю – це була робота багатьох людей, однодумців. Я був часткою процесу, і дуже вдячний колегам. Радий бути до цього причетним. Бачите, і до ностальгії дійшло (Усміхається – авт.)