Минулого тижня, з 1 по 2 листопада у Ніжині відбула вже традиційна XIII конференція «Знаки питання в історії України: Чернігово-Сіверщина в східноєвропейських геополітичних конфліктах і трансформаціях». У ході неї історики з України, Білорусії та Росії дискутували на теми 400-річчя Деулінського перемир’я й 350-річчя антимосковського повстання в Ніжині. Серед доповідачів був і кандидат історичних наук, доцент кафедри джерелознавства та спеціальних історичних дисциплін історичного факультету Державного академічного університету гуманітарних наук (м. Москва, Росія) Олександр Алмазов. Представляв він тему про особливості укладу життя гарнізону «ратных людей» в період облоги ніжинського «верхнего земляного города» у часи українського повстання 1668 р. До Ніжина історик приїздив уже втретє, адже вивчає він історію Ніжина вже більше 5 років..Саме на цю тему журналісти сайту «Нежатин» вирішили поспілкуватись з Олександром Алмазовим та задати інші цікаві питання.
Читати по темі: У Ніжині дискутували на тему антимосковського повстання 1668 року
Що в Москві знають про місто Ніжин?
Звичайно росіяни асоціюють Ніжин з письменником Миколою Гоголем. Так чи інакше середньостатистична людина згадає про ніжинське козацтво, адже в історії – це яскрава сторінка.
Чи чули в Росії про ніжинські огірки?
Скоріш за все, що чули, адже до 2014-го року ніжинська консервована продукція доходила до російських магазинів, і люди її куштували. Зараз вже інша ситуація.
Чи живуть в Москві люди з Ніжина, можливо зустрічали когось з таким корінням?
Чесно кажучи, особисто я не зустрічав.
Чому Вас зацікавило вивчення саме історії Козацької України і Ніжина зокрема?
Козацькою Україною я зацікавився, коли ще готував дипломну роботу, яка так само як і кандидатська присвячена гетьману Івану Самойловичу. Я зацікавився військом Запорозьким козацької України, коли був першокурсником, тому що мені потрапила до рук публікація документу, який, відповідно, був написаний на староукраїнській мові. Мене це зацікавило. І вже на другому курсі обрав тему, з якою і була пов’язана моя кандидатська робота.
Що стосується Ніжина, то вже після того, як я видав книгу про Івана Самойловича, у мене виникла ідея написати книгу про російсько-українські відносини, але не на рівні гетьманів, голів Малоросійського приказу, розрядних воєвод, козацьких полковників, а саме на рівні звичайних козаків, міщан та «ратних людей». Тож, для прикладу я взяв одне місто – Ніжин. Взявши історію одного міста, я зміг прослідкувати зміни цих відносин та їх динаміку. По хронології – це було півстоліття (1659-1709 рр.). Пізніше вирішив звузити діапазон, адже матеріалу було дуже багато.
Ви, як іноземець і житель сусідньої держави, як бачите проблеми і перспективи розвитку української державності?
Це, звичайно, дуже об’ємне питання, і в одну відповідь вкластись важко. Проте, я гадаю, що перспективи достатньо гарні. Україна займає дуже важливе місце в Центрально-Східній Європі, як одна з провідних держав і у перспективі найближчих десятиліть ця країна, очевидно, вступить у Європейський союз. Що стосується проблем, то мабуть, одна з основних, як мені зі сторони вбачається – після Революції Гідності, нажаль, не вдалось перемогти проблему корупції.
Чи подобається Вам приїжджати до Ніжина? Коли повертаєтесь у рідну країну, що більш за все пам’ятається з побаченого тут?
Тут, звичайно, є такий професійний момент, оскільки я, як історик, приїжджаючи до Ніжина, так, чи інакше намагаюсь оглянути пам’ятки архітектури, які пов’язані з тими історичними подіями, що я вивчаю. Мені це потрібно перш за все для того, аби уявити візуально ці події, перейнятись ними.
Що могли б побажати ніжинським історикам і, власне, учасникам конференції?
Перш за все хотів би побажати нових наукових відкриттів, у тому числі й завдяки тому, що Державний архів, який нині знаходиться в двох пам’ятках архітектури нарешті переїжджає. Сподіватимемося, що там будуть створені всі умови для праці істориків, які працюють з архівними матеріалами, адже для будь-якого – це дуже важливо.
Спілкувалась Марина Волинець