«Авраменко є? – проводить студентську перекличку викладач» – «Він в Польщі! – відповідає староста» – «Петренко?!» – «Теж в Польщі!» – «А Радченко?» – «Він у Чехії!..» Ця жартівлива студентська переповідка не вигадка, а дзеркало сьогодення. У багатьох вишах вона стала реальністю і вже нікого не дивує.
Тимчасова трудова міграція до країн близького зарубіжжя, а зокрема до Польщі в побуті українців вже давно перетворилася на звичне явище. Західна сусідка, за даними Держстату з 2014 року потіснила Росію у списку пріоритетних напрямків трудової міграції. А за найсвіжішими підрахунками польської компанії Selectivv, яка вивчає користувацькі звички людей за допомогою смартфонів, у січні 2019-го на території Польщі одночасно перебували 1, 27 млн. українців.
У цьому стрімкому і строкатому потоці заробітчан маятникова студентська трудова міграція у польському напрямку майже непомітна. Ніхто не рахує скільки саме вишівської молоді здійснює трудові турне, не цікавиться їх особливостями. Проте соціальний ефект цього явища у студентському середовищі вже має плоди і перспективи зростання.
Тільки з 2013 по 2015 рік частка молоді від 18 до 25 років серед українських працівників у Польщі зросла з 14 до 39 %, показують дані Центру економічних досліджень.
Більшість катаються туди-сюди…
Студентський Ніжин завжди славився своїми активними і працьовитими студентами. Півстоліття тому під гоголівськими колонами виникли відомі у всьому СРСР студентські трудові загони, які будували школи та ферми в середній Азії та в Сибіру. Нині ніжинські студенти хоч і не загонами, але знову їдуть трудитися, на цей раз у західному напрямку.
Яскраво засів у памяті момент пов’язаний з рівнем охорони праці на таких великих робочих площах як була наша. На моїй зміні проводили пожежні навчання. Зайшлася сирена, всі працівники вийшли на вулицю, де отримали спецнакидки. Умови максимально наближені до реальності. Всі стоять і чекають поки приїдуть пожежні машини. Рівень організованості стовідсотковий.
Не можу не розповісти, як це не сумно, про відношення українців один до одного на чужині. На складі наших було відсотків 70. Це переважно молоді хлопці до 25. Не знаю як де, а у нас були постійні лайки, доноси, навіть бійки прямо на роботі. На чужині хочеться звісно більшої дружності.
–За що билися? – зводжу брови.
– За сканери, візки, ящики… Людей багато набрали, на всіх цього не вистачало. Виходить постійно треба чекати, поки звільниться. А без роботи стояти теж не можна. Дилема.
За місця у столовці, за черги до кавових автоматів. Смішно, але таке було. Мали місце доноси. Дехто хотів вислужитися і розказував полякам, мовляв, той стоїть нічого не робить. Як працівників нас цінують, бо роботящі. А ми один одного не завжди цінуємо і поважаємо.
Цікава деталь – у Польщі поряд з українцями все більше білорусів, молдаванів, кавказьких національностей, азіатських. З нами теж ці іноземці працювали.
Ще був комічний момент. Як кажуть було би смішно, якби не так сумно. Одна українська робітниця взяла брендову річ з полиць одягнула і пішла. А свою залишила взамін.
Збираюся до Польщі їхати знову, як тільки закінчиться візовий коридор.
У обох ніжинських вишах – Гоголівському університеті та агроінституті у неофіційних коментарях факт тимчасової трудової міграції студентів підтверджують. За словами викладачів, трудові поїздки замість навчання поширені серед старшокурсників. Хоч вони й порушують навчальний процес, назустріч молоді йдуть. Дехто зі студентів на цьому спекулює. І самі освітяни часто креативлять – просять показати закордонний паспорт у найбільш настирливих прохачів поблажок.