Берегинею історичної спадщини та освітянських традицій Ніжинського державного університету ім. Миколи Гоголя можна вважати Ганну Парубець – завідувачку музейного комплексу цього славетного вишу, який був заснований майже 200 років тому як Ліцей вищих наук князя Безбородька. Тут – музейна кімната Гоголя, а також унікальна картинна галерея – напевно, єдина в Україні на базі освітнього закладу. І це неповний перелік експозицій, що утворюють комплекс. На початку цього року тут відкрився ще й музей-лабораторія Homo sovieticus, який відтворює атмосферу радянської епохи, показує, як у той час жили наші люди. Важливо, що виставки цікаві не лише студентам, школярам, а й туристам з різних регіонів України, розповідає Ганна Парубець, зазначається в Газеті “Деснянка”.Найважливіше в музеї – живе спілкування– Щиро кажучи, після закінчення цього навчального закладу я не планувала залишатися в його стінах, поїхала вчителювати до Шостки, звідки родом, – поділилася з нашими читачами Ганна Парубець. – Але не так сталося, як гадалося: вийшла заміж і повернулася з чоловіком до Ніжина, почала працювати в університеті, та не в музеї. Коли моя попередниця йшла на пенсію, цю посаду запропонували мені. Щиро кажучи, я не дуже-то й хотіла, відмовлялася навіть зі сльозами. На той час музей для мене асоціювався з чимось ретроградним, а його працівники, гадалося, – це старенькі бабусі, що сидять на стільчиках у куточках виставкової зали. Ви дивуєтеся, чому в мене склалося таке враження? Напевно, тому, що за 5 років навчання в інституті я жодного разу не була в музеї. Нас чомусь не водили. Так, це дивно насправді! Майже випадково я потрапила до картинної галереї з іншою групою, бо одна з викладачок, котра вела у нас художню культуру, тут проводила свою лекцію.Втім, мої тодішні наставники й керівники переконали: варто спробувати! Це було в 2005 році. Музей при університеті тоді і музейний комплекс нині – різні речі. Можна сказати, що музейного комплексу як такого тоді не було, діяла лише картинна галерея, створювали Музей історії вишу, його першу кімнату і музей Гоголя. Наразі ми сидимо в затишному гарному кабінеті, а раніше від підлоги до стелі тут нагромаджувалися документи, фонди, пройти можна було лише бочком. Почала свою діяльність з того, що все це вивчала, систематизувала. Звісно, мені багато хто допомагав. Згодом ми оформили другу й третю кімнати Музею історії Ніжинської вищої школи. І врешті-решт цю роботу я полюбила. Особливо мені подобається живе спілкування. Напевно, у багатьох читачів є стереотип, що музей – це щось таке стале, артефакти під склом, яких не можна торкатися руками. Але насправді це щоденне спілкування з різними людьми. Це їхня реакція і на експонати, і на твою розповідь. Буває, що я більше дізнаюся під час спілкування, ніж розповідаю. Це мене радує й надихає. А ще ми ламаємо стереотипи. Наприклад, у музеї-лабораторії Homo sovieticus майже всі експонати можна випробувати, взяти до рук, роздивитися. Це надзвичайно цікаво діткам. Це я ще можу знати, як ті чи інші речі використовували раніше, яке їх призначення (наприклад, грамофон, вінілові платівки, дисковий телефон, найперший телевізор з маленьким екраном). А молоде покоління радянську історію сприймає майже на рівні з єгипетськими пірамідами, для них це було давно, в минулому столітті. Їм дуже цікаво!Тут формується світогляд– Ганно Сергіївно, а чим ці музеї можуть приваблювати туристів?– По-перше, не кожен виш в Україні має власний музейний комплекс. Може, є якась кімната, присвячена історії, а в нас – цілий музейний комплекс, що складається з декількох музеїв. Це не лише ті, про які вже згадувалося. Це і Музей рідкісної книги, і кімната відомого мореплавця, нашого земляка Юрія Лисянського, що відкрили 6 травня. Про неї варто сказати окремо, бо експонати надходили звідусіль.Гадаю, нині ми можемо запропонувати щось особливе кожному відвідувачу, навіть людям з різними вподобаннями. Когось цікавлять наші відомі земляки, як Гоголь чи Лисянський, а хтось, напевно, під враженнями від стародруків. І, безпереч­но, наш безцінний скарб – картинна галерея з роботами західно­європейських майстрів 17–18 ст. Вважаю, що Ніжин сам собою – дуже цікавий, а університет – і поготів.