Уже другий тиждень у містах та селах Чернігівщини не гудуть маршрутки та автобуси. На зупинках порожньо. Громадський транспорт на карантині. У великих містах (Чернігів, Ніжин, Прилуки) ходить лише спецтранспорт (за перепустками). Виручають – велосипеди. Залізні коні не лише доступні більшості, а й безпечні. Дистанція зберігається 100% і плюс активність.

У Ніжині більше 100 кілометрів автобусних маршрутів. Є місцевості, звідки до центру 1,5-2,5 години пішки. Якщо продукти можна придбати у мікрорайонах, то аптечна мережа вся у центральній частині міста. Так само, як і робота...У сім’ї Анастасії Топольської велосипед один. Ділить його з чоловіком. Він часто їздить ним на роботу.– Усе ж кілька разів у справах виїжджала на велосипеді в місто, – ділиться ніжинка. – Дуже зручно. На дорозі трафік спав. Більш-менш комфортно почуваєшся на велосипеді. Справжній карантинний транспорт, непогана заміна громадському і повітря не забруднює. Воно якраз стало чистішим. Багато з моїх рідних і знайомих дістали з комори двоколісних, змастили і їздять тепер.У Антона Гузя ще до карантину в центрі Ніжина вкрали новий крутий велосипед. Навіть місяць на ньому не покатався. Тепер їздить на старенькому, але міцному «Аїсті». Сам його ремонтує, має інструмент.– На велосипеді дуже зручно і в карантин, і в будень, – каже. – Нині виходжу з дому рідко. На велосипеді їжджу до батьків. Везу продукти з магазину, беру картоплю.Доводилося інколи їздити на роботу, бо працюю вчителем у школі мистецтв та коледжі культури. Вся література і документи – в навчальних корпусах, а дистанційні заняття проводжу щодня.Велодосвіду вистачає. До карантину накатував за день +/– 20км. На роботу, на обід, знову туди, з роботи і т. д. На дорозі почуваюся впевнено. Маю водійські права, добре знаю правила дорожнього руху.Ще обираю велотранспорт замість іншого, бо проблеми зі спиною. На роботі багато сиджу, а велосипед – непогана альтернатива спортзалу. Тренування на всі групи м’язів, ще й на свіжому повітрі, ще й у таку халепу, як нині.Євгеній Породько приїхав до батьків у Ніжин на карантин. Живе та працює в Києві. Днями придбав новий велосипед.– Це я не через карантин купив, – зазначає. – На велосипед давно збирав, мріяв про нього. Так співпало. Зайвим не буде. Приміром, знайомий мого батька нині якраз шукає велосипед. Хоче купити, щоб їздити, поки все заблоковано.Вже обкатав новенького: в аптеку, в магазин. Хоч велодоріжок у Ніжині нема, є розмітка з боку дороги. Також радує, що багато закладів обладнали стоянки для двоколісних.Коли повернусь до столиці, планую на роботу на велосипеді добиратися. А поки за потреби він допомагає мені рухатися по рідному місту. Хоча нині в магазин краще вийти пішки, певно, поки повітря менш загазоване.За незамінного помічника велосипед і в Мені. Тамтешні два маршрути громадського транспорту теж не працюють.– У нас велосипедів вистачає, це справжнє веломісто, – каже Ярина Шорохова. Дівчина живе та працює в Ніжині. Приїхала в Мену до батьків на карантин. – Нині у центрі міста приблизно однаково людей на машинах, велосипедах і піших. В основному велосипедом користуються ті, кому далеко їхати. Я компоную ходу і їзду на залізному. В умовах карантину, поки йдеш до магазину чи ще куди, – нагода довше подихати свіжим повіт­рям. Водночас велик – це й можливість розім’ятися.Михайло Ломоносов, «Деснянка» №14 (801) від 9 квітня 2020Джерело gorod.cn.uaЦентральне фото з мережі