У дитинстві він побачив по телевізору один із переможних боїв Віталія Кличка. Великий ринг, збуджена публіка - і запекле протистояння. Тоді юного Петра це зовсім не налякало. Навпаки - зародило велику мрію і віру у власні сили.Два місяці тому у свої 22 ніжинець Петро Іванов привіз до рідного міста над Остром з далекого Парижа чемпіонський пояс за версією WBC серед юніорів. Переміг у дев’ятому раунді сильного суперника француза Луї Тутіна. Україна та Ніжин вітали свого чемпіона з непідробною ейфорією та гордістю!На нашу зустріч Петро ні на хвилину не запізнився. З першого погляду і не скажеш, що перед тобою, без перебільшення, спортивна зірка. Звичайний хлопець зі щирою посмішкою і цікавістю в очах.- Боксери - люди дуже пунктуальні, виявляється! - вітаю чемпіона.- Спорт - річ пунктуальна. А спортсмени - люди дисципліновані. Цінують час - свій та інших, - виважено відказав Петро.- Як змінилося твоє життя після тріумфу в Парижі?- Якщо натякаєш на зіркову хворобу, то в мене такого немає і близько (посміхається). Навпаки, темпи робочі трішки збавили, відпочиваємо. Завів багато нових знайомств. Нещодавно, приміром, ходив до рідної школи на відкритий урок. Продовжую тренування.Раніше ми писали: Чемпіон світу з боксу Петро Іванов знову сів за парту рідної гімназії. Фото- Маєш напружений графік?- Ні. Нині в мене одне тренування в день, аби залишатися в тонусі. Тричі на тиждень - у столиці, бо в Ніжині нема з ким спарингувати (спаринг - тренувальний бій - Авт.).Перший бій - в 11 років- Петре, мало хто знає, як починалася твоя кар’єра?- Ще в ранні дитячі роки батько давав нам з братом рукавиці, і ми боксували, звісно, граючись, але то були перші наші спаринги. Затим я займався і самбо, і дзюдо, і на футбол бігав. Аж поки тато не показав нас тренерові з боксу Сергію Кіркіну. Перше тренування нам з братом сподобалось, вирішили й далі займатися. В 11 років я відбоксував свій перший бій внічию, і, певно, через те, що хотів здобути перемогу, вирішив тренуватися далі.Коли навчалися в 9 класі, батько знайшов нам тренера у Чернігові. Возив на власній машині чотири рази щотижня на тренування. Зі школи прийшли - і одразу на бокс. Через рік вступили до Чернігівського залізничного ліцею, аби батьку було трохи легше та й нам також. Він, до слова, водієм маршрутки працював. Стомлювався. Відверто кажучи, якби він не проявив тоді ініціативу, я б так далеко не пішов.- Твій брат теж боксер?- Павло покинув бокс через травму. Послизнувся на льоду, потім гіпс наклали неправильно. Через це, певно, зникло бажання. Хоча починали ми разом в 11 років. Ми брати-двійнята. Паша від мене на півгодини молодший.- Петре, ти ще студент?- Так, я закінчую заочну магістратуру факультету психології та соціальної роботи Ніжинського університету. Також навчався в Переяслав-Хмельницькому виші на факультеті фізичної культури та спорту, де Клички вчилися.- Вдавалося поєднувати навчання і тренування?- У Переяславі-Хмельницькому я теж на заочній формі навчався. Адже саме в цей час перейшов з любительського в професійний бокс. Постійно тренувався в Києві. Там спарингував з відомими боксерами Олександром Усиком, Максимом Бурсаком та іншими.- А є боксери, на яких ти рівняєшся?- Мені подобається стиль Василя Ломаченка, Олександра Усика, Флойда Майвезера...- Брати Клички подарували тобі рукавиці. Ти в них боксуєш?- Ні, бо вони з автографом. Я їх бережу на поличці власних досягнень. На пам’ять.- Петре, якщо чесно, в житті доводилось застосовувати свої боксерські навички?- Віриш, жодного разу не застосовував. Я людина не конфліктна і не агресивна. Ніколи перший в бійки не лізу і нікому не раджу. Пам’ятаю, колись ішов площею, а назустріч - п’яний чоловік. Зачепив мене плечем добряче. Я тільки глянув на нього та й пішов собі далі. У кого кулаки сверблять, я завжди в зал запрошую. Приходьте, поспа-рингуємо, з користю час та сили витратимо.До Парижа - без промоуторів та зв’язків- Розкажи про підготовку до бою з Луї Тутіном? Була вона чимось особливою? Тебе все-таки «міцний горішок» чекав.- Підготовка була, як і зазвичай. Особлива тільки в тому, що на мене чекав бій за титул чемпіона світу, і програти його я не міг. Ні я, ні мій суперник до цього жодного разу не програвали. Це, звісно, трохи нагнітало обстановку. Але ми з тренером Вячеславом Кожуховським пройшли самотужки нелегкий шлях до Парижа: у нас не було ні промоутерів, ні зв’язків. Це нас надихало.- Правда, що ти з температурою бився?- Було й таке. Напередодні поєдинку я захворів, бо коли доходиш до піку форми, імунітет неабияк слабне. У готелі градусник показував 37, 5. На рингу, думаю, ще більше.- Тому, певно, ти і поступався французу у перших раундах?- Може, й так. Але разом з тим, ми з тренером знали тактику Тутіна. У своїх боях він звик перемагати у перших 4-5 раундах. Тому ми вибудували власну стратегію - дати французу стомитися і дотягнути бій до останніх раундів, здобувши перемогу лише нокаутом. На чужині ні за що не дали би нічию і по балах нам теж було не виграти.- У тебе були суперники старші за тебе?- Звісно. На десять і на п’ятнадцять років старші. Але вік у боксі - не головне. Має значення лише вагова категорія.- Уявляю, як важко підтримувати конкретну вагу...- Відповідність своїй ваговій категорії - це перепустка на ринг. Якщо хоча б на кілограм більше важиш - дискваліфікація. У боксі з цим серйозно. Моя вагова категорія - 76,2 кг. Як правило, за місяць я досягаю форми, бо моя звичайна вага на 7-8 кг більша. Взагалі вага дуже важко дається. Плюс особливості організму. Буває, хлопці втрачають свідомість прямо на зважуванні.- На дієтах не сидиш?- У професійному спорті дієти є, і вони потрібні. Я особисто жодного разу не дотримувався конкретної дієти. Можливо, надалі й буду співпрацювати з дієтологом. Для належної форми і боксерам, і звичайним людям достатньо відмовитися від виробів з борошна, цукру, інших солодощів, пити більше води, вживати білкову їжу.Відпочиваю без допінгів...- А тепер порада для батьків. У якому віці треба починати заняття боксом?- На мій погляд і з мого спортивного досвіду - оптимальний вік - це 10-11 років. Та й головне не вік, а бажання дитини. Бокс любить щирих. Приміром, Олександр Усик прийшов у бокс 15-річним і, як бачимо, має прекрасні результати.- Що порадиш молоді?- Головне, що пораджу, - це терпіння і наполегливість. А ще з розумом використовувати власні сили та навички.- Що означає твоє татуювання?- Зробив його кілька років тому. Воно без ніякого прихованого сенсу. Зображує спортивні атрибути та прагнення до перемоги - рукавиці, медаль, лаврова гілка, напис англійською «честь».- Як розслабляєшся після рингу?- Люблю зустрічі з друзями. Можемо в кафе разом посидіти. Полюбляю танці, караоке. Відпочиваю без допінгів.- У спорті важко без команди за спиною. Хто тебе підтримує?- Капітан цієї команди - батько. Саме він вчасно роздивився у нас з братом потяг до боксу і не дав йому згаснути. Мій тил також мама, моя дівчина, брати, друзі, знайомі. Всі мої тренери - Сергій Кіркін, Павло Приймаченко, Сергій Городнічов, В’ячеслав Кожуховський. Спонсори -підприємці з Ніжина, Києва - люди, які в мене повірили. А також багато-багато земляків, які приймають усі мої перемоги, як власні, і радіють разом зі мною.Михайло Ломоносов, «Деснянка» №8 (743) від 21 лютого 2019 gorod.cn.ua