Історичний роман «Відступник», автор якого – родом з Чернігівщини Володимир Ворона, став одним із переможців Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова-2018». За словами автора, робота над твором тривала понад 10 років. Це перша книга із задуманої ним трилогії «Хоробор». Літописне місто-фортеця Хоробор існувало колись на місці нинішнього Коропа – так вважають деякі місцеві дослідники та краєзнавці, цю думку обґрунтовує й Володимир Ворона, котрий народився та виріс у Коропі. Під час презентації, що відбулася в бібліотеці імені Коцюбинського, автор розповів про себе, свої захоплення й вподобання, а також повідав про те, як народжувалася ця книга. Далі – його пряма мова, зазначає газета “Деснянка”.«Настає час, коли починає проростати слово»Мені 62 роки, народився в Коропі, живу у Варві, на пенсії. За освітою – інженер-будівельник. Працював у галузі реклами, столярного виробництва, був інженером на газопереробному заводі.Як почав писати? Важко сказати. Але настає час, коли з тебе починає проростати слово. І ти – хочеш-не хочеш – маєш його вихлюпнути з себе на папір. Так сталося і в мене. Здається, свою першу книгу написав під диктовку Десни (ця книга має назву «Одвічний дух Десни» – Авт.). Можливо, це виглядає дещо по-дитячому, але насправді цілі абзаци самі собою виникали в моїй голові, я їх лише записував.Дуже потішений, що на цю зустріч прийшли студенти історичного факультету. Напевно, насамперед, я створював книгу для вас, для молоді. Для тих, хто цікавиться історією. Мені хотілося написати про мій милий Короп. Крім того, дуже люблю занурюватися й вивчати саме Х століття. Книга Скляренка «Святослав» – моя улюблена. Прочитав її разів двадцять. І кілька рядків з поетичної передмови до цієї книги взяв за епіграф.Я не люблю халтурити, тож коли почав замислюватися над планом книги, зрозумів, що не вистачає знань. Тому почав вивчати історичні розвідки професійних істориків. Проходить рік – а я ще не готовий, проходить два – не готовий… І лише десь за 10 років постійної роботи та вивчення матеріалу відчув: уже, мабуть, можу писати. Спочатку справа йшла досить жваво. З часом обрії все розширювалися, і я усвідомлював, що незвіданого стає ще більше. Тож паралельно писав і читав. 665 сторінок тексту «наклацав» по клавіатурі одним пальцем.