Уявіть, що у вашому багатоквартирному будинку хтось постійно розводить багаття у себе в квартирі. На зауваження сусідів каже приблизно наступне: “Чому ви переживаєте? Якщо ви у себе вдома дотримуєтесь усіх правил протипожежної безпеки, і виникне пожежа у мене — згорю лише я, а решту квартир пожежа не зачепить”.
Ви прочитали це і подумали — що це за абсурд? Вітаю, ви відчуваєте те саме, що й медики та науковці, коли чують, що вакцинованим людям не варто перейматись щодо невакцинованих, адже вони захищені. Мовляв, якщо ті, хто не були вакциновані й захворіють, становити загрози нікому з вакцинованих вони не будуть.
Інфекції викликаються збудниками: переважно, бактеріями та вірусами. Збудники передаються від людини до людини (гепатит С, кір, грип, герпес) або завдяки носіям (хвороба Лайма), або з резервуару (холерний вібріон або гепатит А у воді). Інфекція поширюється, допоки є чутливі люди, переносники та резервуар.
Щоб епідемія спинилася, щось потрібно прибрати: стати стійкими до інфекції і не поширювати її далі, знищити комарів чи кліщів, закрити заражену холерою водокачку. Стати стійкими до інфекції завдяки щепленням — найефективніший та найбільш універсальний шлях.
На інфекцію ми реагуємо імунною відповіддю. Імунна система — це складна та різноманітна у своїй дії мережа, яка відстежує чужорідні чи дефективні молекули та клітини, приймає щодо них рішення, знищує, або толерує.
▪️ Для нейтралізації вірусних часточок (віріонів) і бактеріальних токсинів використовуються передусім антитіла (імуноглобуліни). Їх виділяють В-лімфоцити.
▪️ Уражені вірусом чи пухлинні клітини вбивають інші клітини імунної системи чи білки, які вони виділяють.
▪️ Антитіла обліплюють бактерії, і їх поїдають нейтрофіли та макрофаги (клітини неспецифічного імунітету).
Це — дуже спрощене пояснення.
Від чого залежить результат двобою із “заразою“? Від стану імунної системи і її вмінню швидко впізнати патоген. Ключове тут швидко.
Якщо не робити щеплення, імунній системі знадобиться принаймні тиждень, а радше три, щоб виробити достатньо антитіл. Тим часом інфекція буде атакувати і поширюватися далі. У тому числі, на людей з імунодефіцитними станами, які не можуть дати відсіч заразі.
Це можна пояснити інакше.
Уявіть, що ви солдат, який не захотів навчитись стріляти з автомата у підрозділі, де ніхто не вважав за необхідне освоїти цю навичку. Ви відповідальні за відрізок фронту. Зліва та справа від вас добре треновані підрозділи спроможні чинити опір ворогу. А ви — ні. У вашого ворога дуже хороша розвідка. Він знає, де слабке місце і б’є саме по вашому підрозділу. Як ви думаєте, наслідки прориву фронту у цьому місці стосуватимуться лише вас чи і сусідніх підрозділів також?
Як добре, вони б не були натреновані, потрапивши в оточення їхні шанси на перемогу різко зменшуються. Імунітет, який розвивається після вакцинації не є 100% гарантією не захворіти. Якщо колективний імунітет не буде на достатньому рівні — хворітимуть і ті, кого вакцинували. Скоріш за все, зі слабшими наслідками, але все одно зі шкодою для здоров’я, якої можна було уникнути.
Повертаючись до порівняння з військовими діями, важлива категорія — цивільні. Є категорія людей, які взагалі беззахисні проти ворога. У нашому випадку — це діти, яких не встигли вакцинувати від тієї чи іншої хвороби. Це діти з протипоказаннями до вакцинації. Це люди з послабленим імунітетом через ВІЛ або, наприклад, хіміотерапію.
Усі ці категорії постраждають, хоча не вакцинуватись не було їхнім вибором. Вони не можуть захистити себе і залежать від своїх співгромадян та їхньої свідомості. Якщо у шкільному класі є хтось, хто переносить вірус, наприклад, кору — вакциновані учні можуть принести вірус з собою додому і передати його щойно народженій дитині.
Колективний імунітет — це коли ми не даємо інфекції утворити котел довкола кожного з нас. Ми не дозволяємо ворогу поширюватися суспільством. Саме колективний імунітет не дає заразі дійти до цивільного населення, яке не має зброї — людей з імунодефіцитними станами, які не можуть чинити спротив інфекції. Для надійної оборони колективний імунітет має бути не нижче 95%.
Багато українців не вірили у те, що Росія коли-небудь зможе напасти на Україну. Як наслідок — у 2014 році ми не були готовими захистити свої території і громадян від окупації та вбивств. Будь ласка, не чекайте на більшу кількість жертв від інфекційних захворювань, щоб вирішити вакцинувати себе і своїх дітей. Переконайте своїх близьких та друзів, вимагайте від місцевої влади проактивної позиції щодо цієї загрози, вакцинуйтесь самі.
Виконувачка обов’язків МОЗ України Уляна Супрун