У селах на Чернігівщині тільки й чути: «тут-тут-тут, цок-цок-цок!» Це – люди дрова рубають. У багатьох газове опалення, та на нього нині селяни не розраховують – дорого. Субсидію ще не призначили і чи дадуть?! Тож запасаються на зиму твердим паливом, рубають і гріються! Повідомляє газета “Деснянка”.Без газуНа Варвинщині ще з літа люди стали завозити дрова. У селі Григорівщина, де нині проживає двадцять душ, з яких дванадцять – пенсіонери, проект газифікації населеного пункту зробили аж тридцять років тому. Навіть труби привезли і склали! Обіцяного газу чекали-чекали, а це вже й не згадують. У кожній хаті – піч, грубка чи котел. Щоб обігріти будинок взимку, потрібно дві–три машини дров. Були б гроші! Люди замовляють попиляні і рубанці у Дігтярях Срібнянського району або в Озерянах Варвинського. Влітку просили за кленові чурки дві з половиною тисячі гривень, за акацію (порубану) – три з половиною. Нині вже ціни інші! Селяни кажуть, що машина з доставкою обійдеться у п’ять тисяч гривень. Дубові ж – усі вісім.Людям з копійчаною пенсією треба рік збирати гроші, аби зиму пережити. На всьому економлять, просять Бога, щоб здоров’я дав – хворіти нині ой як дорого!Добре, що паї є, орендна плата за які їх неабияк виручає.На хуторі, так місцеві називають своє віддалене і малозаселене село, росте багато старих дерев. І в садках, і біля хат. Акація заполонила колишні пасовища, ярки. Бери й пиляй! Та вже нікому це робити. У кожній оселі – старість. Діти й онуки сюди не наїздяться. Хіба кілька возиків дров за вихідні заготовлять. І то радість батькам.Аби трішки зекономити, люди купують пиляні дрова. А потім рубають самотужки. Побачити тут жінок з сокирою – не дивина, скоріше, за правило. Розчервонілі, в одній кофтині. Працюють і надіються тільки на себе. Зима їм не страшна!