У тропарі свята Благовіщення Пресвятої Богородиці ми чуємо, що сьогодні є початок нашого спасіння, і яке є таїнством, тобто є таємним і певною мірою незрозумілим для людського розуму і її логіки.

Сьогоднішнє Свято є початком процесу спасіння кожної людини, який буде продовжуватися все наше життя. Багато людей не задумується  над тим, чи треба їх спасати, чи ні. А якщо в житті і постає така проблема, то у більшості випадків вона пов’язана з чимось короткочасним і матеріальним. Як би там не було, але у людини є одна велика проблема – це смерть. Людина вважає, що життям своїм вона керує сама, а от смертю ні. І, напевне, в своєму житті людина по-справжньому пізнає дві істини: знає, що помре, але не знає коли. І це невідоме лякає, заставляє робити невірні висновки та вчинки. Тому людину треба спасати від смерті. Але смерть – це наслідок, а причина криється у гріху. Це другий факт, що переслідує людину. Перший – це смерть. Людина не хоче вмирати, але помирає, а другий – це гріх, і людина не хоче грішити, але грішить.

Через Благовіщення, зміст якого полягає у тому, що Бог стає людиною, Народжується Спаситель світу, ми можемо спастися від гріха і від його наслідку – смерті.

У цьому процесі спасіння роду людського людство звільнилося від рабства гріху. Гріх вже не володіє людиною, і смерть вже не існує, бо Христос Воскрес з мертвих, і цим переміг смерть.

Зрозуміло, що спасіння – це процес, це засвоєння людиною спасительної жертви Ісуса Христа. І від міри нашого засвоєння залежить і степінь нашого спасіння. Життя Діви Марії, житія багатьох святих показує нам, що можна боротися з гріхом і жити праведним життям, а якщо з цим справимося – воскреснемо для життя вічного.

У четверту неділю Великого посту на літургії ми чуємо Євангеліє від Марка (9 глава, 17-31 стихі), де розповідається про зцілення Ісусом Христом одного юнака, що був одержимий нечистим духом. Батько приводить свого сина до спасителя і просить про допомогу. Він говорить, що приводив сина до учнів Христа, але вони не змогли вигнати демона. Тоді Спаситель говорить батьку: все можливо віруючому, і батько отрока скрикнув: вірую, Господи, допоможи моєму невірству. Подібну віру, не до віру, так би мовити, мають багато християн. Одного разу почувши про Бога, такі люди через почуте слово повірили, але таку тисячну частинку зернини віри поклали туди, де воно не проросло. Подібно до захованого таланту така віра не принесла плоду,  тому що не застосувалась на практиці. А віра від почутого обов’язково повинна перетворитись у віру від побаченого, власного пережитого, містичного, власного видіння. І, зрештою, людина може побачити Бога Таким, Яким Він є насправді, а не Таким, Яким вона собі уявляє.

Спаситель зцілює отрока, але на самоті учні питали Христа, чому вони не могли вигнати біса. Тоді Христос сказав: цей рід не може вийти інакше, як від молитви і посту. Молитва як і віра – це велика енергія, сила, що здатна наділити душу людини  тим, що приводить до вічного життя. Віра з’єднує душу з Об’єктом віри, і молитва підносить і з’єднує душу з Тим, до Кого молиться вона. Піст у цьому сенсі є тією духовною практикою, яка допомагає душі виявити власні гріхи і пристрасті, і за допомогою покаяння позбавитися їх і більше до них не повертатись. Тому найважливішою ціллю посту, в якому ми зараз перебуваємо, є виявлення свого особистого гріха. Ми найчастіше не бачимо свого гріха, або не хочемо його бачити, намагаємося його ігнорувати, щоб він не впливав на нашу совість. Але гріх це хвороба, і тоді піст, молитва є ліками, що лікують хворобу. А з нас ніхто не бажає бути хворим, хочемо бути здоровими, але без ліків, які пропонує  Церква нам не обійтись.

Тому той, хто тільки повірив в Бога, чи вже має віру, нехай почне жити вірою, хоча б мінімально, і мінімально молитися, і постувати мінімально і тоді побачить як ця віра зцілює нашу душу, робить нас щасливими у житті з Богом.