У 7-му неділю після Пасхи на літургії читається Євангеліє від Іоана (17 гл. 1-13 стихі), де розповідається про те, як Христос, звівши очі до неба , звернувся словами молитви до Свого Отця. В цій молитві розкривається місія Ісуса,  також міститься вказівка на те, що є смислом життя людини. Ціллю людського життя має бути життя вічне і ніщо інше, ніщо не може бути ціллю, що веде до цього вічного життя, воно тільки супроводжує і допомагає, але не є ціллю і смислом. Отже, ціллю нашого є вами життя є вічне життя, тобто Царство Небесне. Але що заключає в собі вічне життя, це Небесне Царство? Навіщо воно? І Спаситель відповідає: щоб пізнати Єдиного Істинного Бога і Того, Кого Він послав, Ісуса Христа. Отже, вічне життя це є процес пізнання Бога.

До пришестя Христа Спасителя пізнання Бога було неможливим. Тому що людська природа не може пізнати природу Божественну. Але відтоді, як Христос Господь втілюється в людській природі, пізнання Бога стало можливим. Христос дав людям слово від Бога Отця, що містить в собі життя вічне. І навіть саме ім’я Бога містить в собі вічне життя.

Пізнання Бога заключає в собі живе спілкування з Ним. Тому, якщо цього немає, то і пізнання немає. Без спасительної жертви Ісуса Христа це пізнання Бога було б неможливим. Люди продовжували б приносити жертви за свої гріхи, але б особистого спілкування з Богом не було б, і не було б Його пізнання якби не Христос і не Його жертва принесена за нас. Амінь.