У 20-ту неділю після П’ятидесятниці, Церква пропонує послухати своїм вірним слова з Євангелії від Луки (6 глава, 31-36 стихі), де описується епізод з нагорної проповіді Ісуса Христа. Але не тільки послухати, а і намагатися виконати, як справжні Його учні і послідовники. Ми частіше за все з нагорною проповіддю пов’язуємо Заповіді Блаженства, але це не всі слова сказані Христом на горі. Чому Христос ці, по-особливому важливі, слова сказав на горі? Тому що для того, щоб їх не тільки знати, але й виконати християнам треба піднятися на гору. На гору не фізичну, а метафізичну, тобто мисленну. Треба піднятися над суєтою світу, піднятися над самим собою, бачити що відбувається не власним суб’єктивним поглядом, а поглядом справжнього християнина.
А яким повинен бути справжній християнин? Христос дає відповідь на це питання: Коли ви любите тих, хто вас любить, яка вам за те дяка? Бо і грішники люблять тих, хто їх любить. І добро ми робимо тільки тим, хто нам добро зробив, і позичаємо тим, від кого сподіваємось одержати, але яка за це дяка? Так само роблять і грішники. Тому Спаситель наголошує: Любіть ворогів ваших, добро творіть і позичайте, нінащо не сподіваючись, і тоді буде нагорода велика і ми станемо дітьми Всевишнього.
В словах нагорної проповіді Христа ми спостерігаємо певну двозначність Його слів, яку можна поділити на два рівні. Перший рівень більш простий для засвоєння людини. Коли Христос говорить, що ми повинні чинити по відношенню до інших людей так, як би ми хотіли, щоб вони чинили з нами. Ми не повинні судити, щоб і нас не судили, повинні давати, щоб і нам давали, тобто, якою мірою ми міряємо, такою відмірять і нам. І виявляється ця євангельська істина, яка завжди виконується і справджується у житті людини. Те, що людина посіє, те вона і пожне. Якщо посіє ненависть, такі ж плоди і буде збирати, як ми обходимось з батьками, так і наші діти будуть поводитись з нами і т. д.
Другий рівень нагорної проповіді це любов до наших ворогів. У кожного є такі люди, з якими у нас конфлікт, на роботі, з сусідами, з родичами. І кожен з нас переживав почуття ненависті, неприязні, чи щось подібне. І для християнина найважче любити людину, яка навмисно робить їй зло, приносить шкоду. Але за словом Спаситель цю людину ми повинні любити. Будь-яке почуття людині непідвладне, людині підвладні тільки вчинки. І тому почуття нелюбові, ввійшовши в серце людини, самотужки людина невзмозі його вигнати. Але там, де не можливо людині, Богу можливо все. Для того, щоб полюбити свого ворога, ми повинні переосмислити роль цієї негативної людини в нашому житті. Виявляється так, що ця людина, яка робить нам шкоду, намагається змінити і нас в гіршу сторону, розізлити, наприклад. Знаючи і усвідомлюючи це, ми повинні пересилити і вчинити вірно, що в результаті робить на кращими. І таким чином, від цього ворога ми отримуємо колосальну практику у виправленні себе. Без цієї людини ми кращими стати не можемо. Жоден товариш, наш друг, добра людина, нам такого досвіду не може дати. І саме через це ми і починаємо свідомо любити людину, яка хоче заподіяти нам зло.
Тому давайте піднімемось на мисленну гору, подивимось на себе зверху, переосмислимо значення тих людей, які нас оточують і з поміччю Бога зародимо в собі любов, яка не тільки все терпить, а і все прощає.