Другого грудня, у 27-му неділю після П’ятидесятниці в храмі ми чуємо слова з Євангелії від Луки (12 глава, 16-21 стихі), де апостол передає зміст Христової притчі про те, як у одного багатого чоловіка добре вродила нива. Цей чоловік, роздумуючи що робити з урожаєм, вирішив побудувати нові великі житниці, щоб туди зібрати весь хліб. І тільки тоді він може сказати сам собі: споживай, їж, пий, веселись, бо багато маю добра, якого вистачить на багато років. Але Бог сказав цьому чоловікові: «Нерозумний! Цієї ночі душу твою візьмуть у тебе; кому ж дістанеться те, що ти наготував? Христос закінчує притчу такими словами: «Так буває з тим, хто збирає скарби для себе, а не в Бога багатіє».
Господь в Євангелії не забороняє примножувати своє добро, але через те, що людина це не тільки тіло, а ще й душа, а виправлення, спасіння потребує людина цілісна, життя людини не може і не повинно зводитися тільки до турботи про тіло. Так Христос говорить, «що тяжко багатому ввійти у Царство Небесне», але Спаситель далі говорить, що «людям це неможливо, Богові ж усе можливо». Проблема багатства, як ми бачимо з цієї притчі, полягає у тому, що людина ставить у повну залежність своє життя від матеріальних речей. Людина вважає, наприклад, що для того, щоб людина мала здоров’я і сили працювати, вона повинна їсти якісну їжу: м’ясо, рибу чи щось подібно. Людина забуває, що сили і здоров’я їй дає не їжа, а Бог. Турботу про такі речі Спаситель називає нерозумністю. А нездорове примноження матеріального багатства взагалі призводить до смерті. Ми і так мертві душевно ще й тілом смертні. Син Божий віддаючи Себе в жертву, ставив ціль подолати гріх, і його наслідок – смерть. А смерть, як ми знаємо є душевна, і є тілесна. Ми можемо бути живими, і при цьому залишатися мертвими в середині. Це відбувається через те, що турботи про тілесне і матеріальне взяли верх над турботами про духовне і душевне. Тому сказано: «Встань, сплячий, і воскресни з мертвих, і освітить тебе Христос».
Бути живим, несплячим і воскреслим означає постійно шукати Царства Божого. Христос після притчі дає їй пояснення. Він говорить, що душа більша за їжу, і тіло – за одяг. Ми можемо поглянути не птахів, які не заготовляють собі житниці і не вирощують хліб, але Господь їх годує. Ми також знаємо, які існують красиві квіти, різної краси і сортів, але що варте до їхнього короткочасного цвітіння, вони сохнуть, в’януть і пропадають. Отже, немає у нас такої важливої потреби, щоб все своє життя, всю власну увагу віддавати подібним турботам, бо Отець Небесний знає, чого ми потребуємо.