У третю неділю Великого посту, яка Церквою іменується неділею Хрестопоклонною, в храмі ми чуємо слова Ісуса Христа про наш життєвий хрест. Христос, покликавши народ з учениками Своїми, сказав їм: хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде. Під час посту хрест виноситься посеред храму для того, щоб кожен, хто буде підходити до нього, перед розп’яттям приклоняти коліна, усвідомив спасительну жертву Ісуса Христа. Ця жертва проявилась у стражданнях і смерті, але не закінчилась на цьому, бо потім було Воскресіння. Ми знаємо насправді, що є смерть, бо кожного дня ми наближаємося до неї, і смерть ми маємо через гріх, а так як ми грішимо, то ми і вмираємо. Якби не було гріха, не було б і смерті. І коли страждаємо, ми знаємо що страждаємо за щось. Але Христос не вчинив гріха, і страждати Йому не було за що, тим більше, помирати. Більше того, Він добровільно йде на страждання і на смерть. Подібну добровільність ми повинні мати і для себе. Тому Спаситель і говорить, що треба зректися себе, що означає добровільно, без сперечань зі смиренням прийняти наш особистий життєвий хрест, який нам дає Господь, і слідувати за Ним. Зректися себе – це йти дорогою Бога, за Богом, до Бога, і кінцева ціль цього шляху – Бог.

Споглядаючи на розп’яття, ми також бачимо декілька перекладин на хресті. По-особливому важлива нижня, де один кінець направлений вгору, вказуючи на покаяння розбійника, а інший кінець направлений вниз, вказуючи на іншого розбійника, нерозкаяного. Таким чином, зміст нашого життя, а особливо розкаяння у своїх гріховних вчинках, впливає на те, де ми будемо праворуч від Христа чи ліворуч.

Час посту це особливий час покаяння. Зрозуміло, що жити покаянням ми маємо не тільки в піст, але, коли ми добровільно обмежуємо себе багато в чому і від цього назовні виходять всі наші пристрасті, піст у цьому сенсі є особливим часом для покаяння. Тому будемо слідувати за словом Христа, зречемося себе, візьмемо саме свій хрест, а не чужий, і зі смиренням будемо слідувати за Богом.