У 30-ту неділю після П’ятидесятниці, 23 грудня, у храмі ми чуємо слова з Євангелії від Луки (17 глава, 12-19 стихі), де апостол описує як Ісус Господь зцілив десять прокажених чоловіків.

Одного разу Ісус Христос, йдучи до Єрусалиму, зустрів десять прокажених чоловіків. Вони, ставши віддалік, почали благати Спасителя, щоб Він їх зцілив. Христос сказав їм, щоб вони пішли і показались священикам. І коли вони йшли, то очистились. Один же з них, побачивши що зцілився, повернувся, прославляючи Бога, і, припавши до ніг Ісуса, дякував Йому. Тоді Христос питає: чому з десяти зцілених прийшов тільки один, а де ж дев’ять? Не отримавши відповіді, Спаситель сказав зціленому: встань, іди; віра спасла тебе.

Знову ми бачимо, що тільки віра може зцілити недужого, і ніщо інше. Наявність віри не тільки людину змінює, преображає, але віра змінює і цілу націю, народ, суспільство. Ми знаємо наскільки змінилось суспільство Київської Русі, коли святий князь Володимир прийняв православну віру. І знаємо також як змінилось суспільство, коли більшовики у двадцятому столітті вирішили знищити віру нашого народу.

Наступним моментом у цій євангельській події є вдячність одного зціленого. Вдячності немає від усіх, а тільки від одного. Чому? Тому що в момент відродження віри, як ми можемо спостерігати і сьогодні, ця віра може перетворитись у релігійне фарисейство, коли за виконанням букви закону ми забуваємо про головне, і воно важливіше за сам закон. Християнин, виконуючи заповіді, повинен робити це не із страху перед Всемогутнім Богом і не з причини, аби щось отримати у відповідь, а християнин виконує заповіді, тому що любить Того, Хто створив людину і піклується про її життя і спасіння. Усвідомлюючи такі моменти, у людини має виникати тільки почуття вдячності. Вдячність за кожен прожитий день, що дає нам можливість покаятися у своїх гріхах і очистити наші душі і серця.