4 липня – День судового експерта України. Судовий експерт… Кого ви уявляєте, почувши таке суворе сполучення слів? Мабуть, як і я, кремезного чоловіка без посмішки з сильними руками і байдужим виглядом обличчя. Яким було моє здивування, коли завідуючою Ніжинським міжрайонним відділенням судово-медичної експертизи виявилася молода, красива жінка з ніжним ім’ям Лілія.Лілія Гурман працює судовим експертом уже майже 10 років, 5 із них – у нашому місті. Родом вона із Західної України. Коли приїхала працювати до Ніжина, була змушена самостійно шукати житло. Тодішнє керівництво заявило, що не потребує у таких спеціалістах. Тож родина Лілії Ігорівни продала житло у Чорткові і придбала власне в Ніжині.Має справу з живими людьми (побої, зґвалтування, жорстоке поводження з дітьми – це все її профіль) і, на жаль, з трупами. Про те, як можна поєднати в собі жіночність і суто чоловічу професію й при цьому залишитися люблячою мамою і дружиною – читайте в інтерв’ю.– Лілія Ігорівна, що спонукало Вас до вибору саме такої професії?– Я обрала її свідомо. Ніхто з моїх родичів не був пов'язаний з таким родом діяльності, а мене завжди тягнуло до розслідувань, викриттів… Мріяла про роботу в поліції, але за станом здоров’я не пройшла б навіть відбір, тому з поліцією не склалося, але ми тісно співпрацюємо. Родом я із міста Чортків Тернопільської області. Після навчання у Чернівецькому медичному університеті проходила інтернатуру в Києві і у Харкові. Маю дві спеціальності: загальна медична експертиза (судово медична) і загальна гістологія.Про свою роботу скажу відверто: це – моє покликання. Не знаю, чи зрозуміють мене правильно, але в процесі роботи я самостверджуюсь. У певній мірі це сплеск адреналіну, коли я прибуваю на виклик, бачу кричущу картину з трупом, мені говорять, що це нещасний випадок, а я просто відчуваю, ні, щось тут не так! Збираю матеріал, досліджую, оглядаю тіло, знаходжу факти і докази й доводжу: таки не нещасний випадок, а вбивство!Часто судово-медичні експертизи повністю змінюють хід розслідування. Надовго в пам’яті залишається німе запитання, яке читаєш в очах вбивці, коли в суді виводиш його на чисту воду. Його очі кричать: «Як, ну як ти здогадалася, як викрила?!». А я в ці хвилини відчуваю самовдоволення від того, що довела правду.– Ви обслуговуєте тільки Ніжин?– Ні, поле моєї діяльності охоплює 7 районів: Ніжинський (і саме місто), Носівський, Бобровицький, Борзнянський, Бахмацький, Козелецький і Коропський. У моєму підпорядкуванні є два лікарі – у Борзні та Козельці. Незабаром один із них піде у відпустку, то ж його роботу буду виконувати я. Не скаржуся, бо це справа мого життя. Я готова до викликів у будь-який час доби.– На мою думку, працювати в такій сфері може емоційно дуже сильна і психологічно супер стійка особистість. Ви – така?– Напевно, так. Мені жодного разу не було ні страшно, ні гидко. Так, часто доводиться мати справу з трупами, травми бувають різні, я збираю всі біологічні зразки, роблю розтин… І не думаю про те, що маю чогось боятися. Зайшла, змогла, зробила. До речі, моя робота мені ніколи не сниться. – Мабуть, вдома Ви повністю абстрагуєтесь від неї?– Я б так не сказала. Вдома друкую експертизи і вивчаю гістологію часто до другої години ночі, аби на ранок все було зроблено. Виклик може статися і вночі, він може бути не один, а на ранок – виїзд в суд, до прокуратури. До того ж, я постійно вчусь, багато читаю, проходжу курси, відвідую конференції…– А як Ваша родина ставиться до такого стилю життя?– Скажу відверто: чоловік мною пишається. Я не чую від нього нарікань на те, що мало часу проводжу з родиною. У нас підростає синочок Ілля, йому ще немає трьох років, це маленька людина, яка займає дуже багато місця в моєму серці. До речі, я не була у декретній відпустці. Народила сина – і вийшла працювати. Бо хто, як не я? І будучи вагітною не оминала викликів і розслідувань.– Лілія Ігорівна, часто чуєте слова вдячності за свою роботу?– Так. Люди часто дякують.– А траплялося, що ображалися?– Пам’ятаю один такий випадок. Колись давно родичі померлого не могли поділити спадщину і зчинили бійку просто в моєму кабінеті. Аби їх вгамувати, я була змушена викликати наряд поліції.– Можливо, мали місце і курйозні випадки у Вашій роботі?– Іноді і в нашій роботі таке трапляється. Одного разу в Чернігові мене викликали на місце вбивства. Сказали, що на місці труп і мозок його – на асфальті. Прибувши на місце події, бачу лише одного чоловіка в нетверезому стані, сидить посеред вулиці на купі розкиданих помідорів. Запитую: «Де труп?». «Та ось же, – кажуть, – живий, правда, не зовсім тверезий». А працівники «швидкої» чомусь, оглянувши чоловіка переді мною, записали його вже як померлого. А тут такий позитивний кінець.– Лілія Ігорівна, з чим би ви хотіли звернутися до наших читачів?– Хотіла б нагадати всім відому істину: алкоголь – це зло. Майже 80% смертей трапляється через надмірне його вживання. Бійки, ножові поранення, ДТП, захворювання, викликані алкоголізмом, загибель під колесами залізничного транспорту – на жаль, це все часто пов’язане з випивками. Переконана: якби люди припинили в такій мірі вживати алкоголь, відсоток смертності знизився б суттєво. Бережіть себе і пам’ятайте: береженого Бог береже!Спілкувалася Валентина Пильник