В цьому році Україна повинна направити на обслуговування зовнішніх боргів близько 400 млрд гривень. Сума досить висока. За оцінками МВФ, для нормальної роботи економіки ця сума не повинна перевищувати 70% ВВП, тоді як у нас – 75-80%. Тобто маємо переддефолтний стан економіки. Для того, щоб говорити хоч про якийсь розвиток, темпи зростання повинні становити понад 5% в рік. У нас же в минулому році – 2,8%. Це – стагнація, яка не дозволяє говорити про те, що країна йде вперед.

Для реального стрибка вперед і зменшення держборгу потрібне зростання економіки в 7-8% в рік. У нас же навіть реальний рівень інфляції на 4% перевищує запланований.

Зазначу, що без зовнішніх позик, без співпраці з міжнародними донорами, насамперед – МВФ, ми не зможемо вийти з ситуації, що створилася. Отримати ці позики останнім часом – досить проблематично. Замість 8 кредитів, які ми повинні були отримати з 2015 року, коли була підписана розширена програма співпраці України і МВФ на 17,5 млрд, отримали всього чотири транші.

Заява МВФ про нову програму для України надійшла минулої осені, і то лише після того, як уряд заявив про підвищення цін на газ на 23,5%. Підкреслю, що МВФ зовсім не вимагає зростання газових тарифів для населення. Фонд висуває умовою бездефіцитний бюджет.

МВФ на робочому рівні затвердив нову програму stand-by для України. Передумовою для затвердження програми радою Фонду є виконання Україною взятих на себе зобов’язань у сфері фіскальної стабільності та відповідальності, а також збалансованого бюджету і зменшення бюджетного дефіциту. Тільки за умови продовження співпраці з МВФ Україна може уникнути дефолту за борговими зобов’язаннями, – зазначають у міністерстві фінансів України.

Прикро, що наші можновладці не знаходять інших джерел наповнення скарбниці, крім як чергове підвищення цін на газ для населення. З моєї точки зору – це штучний елемент і гра з боку уряду, який у всіх проблемах звинувачує або кредиторів, або попередників.

Можна згадати досвід взаємин з міжнародними банками наших сусідів. Та ж Польща за 10 років перебування в ЄС отримала позик на 101,3 млрд доларів. У чинному семирічному бюджеті на 2014-2020 роки для неї передбачено кредитування на суму 105,8 млрд доларів. Не дивно, що економіка Польщі показує щорічне зростання. У 2018 році фахівці S&Р три рази підвищували прогнози економічного зростання для 2018 року. За оцінками фахівців, в кінці 2018 року експорт повинен був відповідати 55% польського ВВП, а всього лише 10 років тому ця цифра була в 2 рази менше. За даними європейського статистичного бюро (Євростат), зростання її реального ВВП склав 5%.

Україні ж не дають таких істотних траншів з простої причини – ми не виконуємо взяті на себе зобов’язання. Тому відстрочка видачі кредиту перетворюється на своєрідний елемент шантажу з метою змусити українську владу проводити реальні економічні і політичні реформи. Без цих реформ (і Захід в цьому вже не раз переконувався) гроші будуть просто розкрадені. Таким чином, наших правителів стимулюють приймати антикорупційні закони, а також закони, які пожвавлять реальний сектор економіки.

Так, це жорстко і прагматично. Але, інакше – ніяк. Україну фактично ставлять перед вибором: або грайте за правилами, або – дефолт. І він цілком можливий, якщо наша влада не припинить “пиляти” кредити і ділити потоки замість того, щоб за допомогою дієвих реформ запустити економіку.

За оцінками фахівців, якщо міжнародні організації припинять співпрацю з Україною, нас чекає або штучна девальвація нацвалюти (коли долар коштуватиме дорожче 30 грн), або НБУ включить друкарський верстат і почне паралельно розпродавати золотовалютні резерви, намагаючись відтягнути неминуче – той самий дефолт.

2019 рік – піковий для погашення зовнішніх боргів. На Заході це розуміють, так що будуть намагатися максимально підштовхнути чинну або вже нову владу до економічних та політичних реформ. І те, що дамокловим мечем висить можливість дефолту – стимул для цього.