На Чернігівщині безліч населених пунктів, які вражають своєю оригінальністю. Нещодавно ЧЕline писав про село Марс у Семенівському районі. Сьогодні розкажемо про історію та реалії села з перспективною назвою Майбутнє, що в Корюківському районі.
Історія села під назвою Майбутнє починається з 1925 року, коли там було створено перший у Корюківському районі колгосп. Створили його безземельні селяни, які вирішили організувати окремий населений пункт за 6 км від села Білошицька Слобода. На честь нових змін у країні назвали село Майбутнє.
Далі, за словами голови Білошицько-Слобідської сільської ради Володимира Сірого, йде трагічна сторінка в історії села. У 1942 році німецько-фашистські загарбники спалюють село. Причина, як пояснює голова сільради, – проведення там параду партизанських загонів, організованого першим секретарем Чернігівського обкому партії та партизанським командиром Олексієм Федоровим. До речі, саме його напади на окупаційні гарнізони в Корюківці стали причиною всім відомої Корюківської трагедії.
Окрім цього, Володимир Сірий згадує й давніші історичні події, пов’язані з Майбутнім, яке тоді ще мало іншу назву.
«Перші згадки про поселення там датуються ще князівською добою. Там були переселенці на чолі з київським князем, котрі оселились на березі сучасної річки Слот. Поселення було укріплене. Але за часів російсько-шведської війни було знищене. Шведи – чи то наступаючи, чи то відступаючи – його спалили. Після цього залишились кургани з похованнями шведів, там була їхня зброя, амуніція тощо, проте вже за радянських часів кургани були розкопані учнями. Зараз залишились горби, але там фактично нічого немає. В наші часи, так би мовити, «допомогли» цьому «чорні копачі», – розповідає Володимир Сірий.
Також він називає ще один дорадянський період заселення – це часи столипінської реформи.
«Тоді людям за створення селянських господарств, освоєння земель давали по 150 – 160 рублів на одну родину. Для порівняння: в той час за 3-4 рублі можна було купити корову чи коня. Це підштовхнуло селян там оселитись».
Далі приходять часи колективізації, де роль Майбутнього фіксується радянською владою. В часи об’єднання колгоспів місцевий колгосп приєднують до «Рекорду» з Білошицької Слободи.
«За радянських часів у селі жили приблизно 200 осіб. Потім, після того, як прибрали колгосп, усе пішло на спад. Хто виїхав, хто помер», – говорить пан Володимир.
Здавалося, шанс на майбутнє це село втратило ще в 1996 році, коли помер його останній 50-річний житель. Проте шанс з’являється в 2015-му році – тоді село облюбував виходець із Харкова Борис Гусаренко, афганець, військовий пенсіонер, який узявся за його відродження. Хоч і жив наїздами, поставив мету – організувати фермерське господарство. Як дачу облаштував єдиний на той час вцілілий у селі будинок.
Проте не судилося.
Із коментаря Володимира Сірого станом на початок 2019 року: «Так, розвивав він там господарство, були овечки, свині, корови. Вирощував гречку, кукурудзу. Але, як я знаю, зараз серйозно захворів. Тому й турбувати його не треба. Зараз навідуються рідко. За господарством доглядають інколи місцеві, інколи приїжджі. Але діла там уже не буде».
Отак територія Майбутнього, хоч багато разів заселялася і, здавалося, повинна була перерости в створення конкурентного населеного пункту, щоразу наражалася на ті чи інші перешкоди, що забирали майбутнє в Майбутнього.
Сьогодні в селі офіційно ніхто не проживає і передумов для його заселення немає.