Успіння Пресвятої Богородиці – це її смерть. Але, якщо успіння – це смерть, то чому смерть стала великим святом?

У перекладі слово «успіння» означає заснути. А, коли ми засинаємо, то маємо і прокинутися. Наш сон подібний до смерті, а просинання схоже на воскресіння. Отже, і смерть тіла не є абсолютною смертю, а засинанням на певний час.

Бог не створював смерті. Смерть приходить в наше життя з приходом гріха. Проживаючи кожен день, ми наближаємося до смерті. І ця практика вмирання нам відома, бо ми грішимо кожен день, тому і вмираємо кожен день. А біль від смерті наступає через біль гріхів, бо після смерті тіла душа опиняється наодинці зі своїми гріхами, і душа інакше їх сприймає, не так як у тілі. Саме від цього у нас і біль, і одночасно страх.

На свято Успіння ми святкуємо не смерть, а життя. Людина безсмертна. І, хоча тіло на певний час засинає, щоб потім воскреснути, душа не засинає, вона опиняється в іншому місці, і без тіла стає безвільною. Бо тільки в тілі душа проявляє свою волю. Тому ми і називаємо таку людину новопреставленою, бо вона предстала в новому місці, інакшому ніж на землі. При цьому слово «успіння» наповнюється ще одним смислом – «успіти», встигнути щось зробити на землі до свого засинання тіла. Людина, зазвичай, не встигає через марноту цього світу. А Пресвята Богородиця, Яку Церква називає вищою за ангелів, показує нам, що ми маємо можливість встигнути і перемогти гріх, віддавши своє життя волі Божій.

Протоієрей Сергій Чутченко, магістр богослів’я, настоятель релігійної громади свт. Іоана Тобольського ПЦУ м. Ніжин.