Від кінця минулого року Збройні сили України начебто “звільнили” щонайменше десяток селищ та містечок неподалік лінії розмежування. Серед них: Південне, Катеринівка, Золоте-4 та інші.
Новини про черговий жовто-блакитний прапор над сільрадою жваво транслювалися офіційною владою, загальнонаціональними телеканалами та онлайн-медіа. Проте називати такі події “звільненням” чи “визволенням” не зовсім коректно.
Насправді ці населені пункти розташовані в “сірій зоні”, тобто на нейтральній території. Офіційно ми їх ніколи не втрачали.
“Українська правда” розповідає, що таке “сіра зона”, чим відрізняється звільнення від взяття під контроль, і чому подібних “перемог” побільшало останнім часом.
Бувають й інші випадки – коли під контроль беруть уже давно безлюдні населені пункти, щоб покращити військові позиції. Так сталося, наприклад, із селищем Шуми, де проживало троє людей, чи порожнім селищем Волноваського району, з якого бойовики обстрілювали позиції української армії.
Однак “вітання” від бойовиків із нагоди взяття під контроль населеного пункту прилітають подекуди швидше, ніж бійці встигнуть розгорнути жовто-блакитний прапор.
Так, зокрема, обстрілювали Травневе і Золоте-4, а мешканців Південного навіть довелося евакуювати.
“Бойовики зробили все для того, аби місцеві звідти виїхали. Дали їм зрозуміти: ви не будете тут жити. Обстріляли будинки, вони фактично знищені. Тепер вдень люди приходять до своїх домівок, а на ніч ідуть у безпечніші місця”, – розповідає Ільницький про події в Південному.
Нещодавно взятий під контроль хутір Вільний також одразу обстріляли, внаслідок чого постраждав місцевий мешканець.
Чому селища “сірої зони” почали частіше брати під контроль?Від кінця 2017 року відомо про взяття ЗСУ під контроль таких населених пунктів: Травневе, Гладосове, Верхньоторецьке, Новоолександрівка, Катеринівка, Південне, Золоте-4, Шуми, Вільне. Генштаб ЗСУ, Штаб ООС, Міноборони та архів Міноборони відмовилися надати УП точний перелік населених пунктів, звільнених військовими з 2015 року.
“Звільнень з боєм чи атакою останнім часом не було – лише покращення становища. У межах Мінських угод вирівняли лінії зіткнення, які включили в себе вигідні рубежі”, – пояснює Віктор Шидлюх.
За його словами, випадки взяття під контроль почастішали, бо для цього з’явилися належні умови, і ЗСУ цим скористалися:
“Бездумний наступ призводить до великих жертв. Є багато факторів, які стримують, наприклад, противник зосередив зусилля. Штурмувати і наражати на небезпеку місцеве населення немає сенсу”.
У свою чергу, Костянтин Реуцький вважає, що “перемоги” вигадані штучно:
“Треба підтримувати комунікаційне середовище, вигідне для нинішньої влади, бо реальних приводів для цього немає”.
Політичний хід вбачають у “звільненнях” й інші опитані експерти.
“Позиція держави Україна представлена на Тристоронній контактній групі в Мінську. Вони домовляються про розведення військ і сил. Тобто ми йдемо вперед, рухаючись назад“, – зазначає Олег Жданов.
Взяття селищ під контроль пов’язане з контрабандою?Ще одна версія, чому в “сірій зоні” вирішили “навести порядок” – боротьба з контрабандою. Остання почалася ще на початку війни і триває досі, але має різні масштаби.
Наприклад, є окремі факти нелегальної торгівлі, як-от “дорога життя”, котра у 2014-2015 роках з’єднувала Золоте-4 і непідконтрольне Україні Золоте-5. Нею жителі окупованих територій ходили за продуктами в “сіру зону”.
Є також факти набагато масштабнішої контрабандиуздовж всієї “сірої зони”.
“У Золотому була перевалочна база контрабанди. Фурами привозили, а там уже перегружали на менші машини. У нас був блокпост перед селищем Новолуганське біля Вуглегірської ТЕС весною 2015-го. Там контрабанда була менша за масштабами, але не менш прибуткова. Коли ми зупинили фуру з цукром, а пізніше з алкоголем, до нашого старшого дзвонив особисто командир бригади, щоб машину відпустити“, – згадує колишній військовослужбовець, який ніс службу весною та влітку 2015 року в Новолуганському та Золотому.
За словами координаторки медійної ініціативи за права людини Ольги Решетилової, однією з причин “звільнень” може бути як боротьба з контрабандними схемами, так і навпаки – “намагання нових керівників взяти під контроль якісь трафіки, які там присутні”.
Таку ж думку поділяє Олег Жданов:
“ООС була задумана для того, щоб взяти всю контрабанду під контроль одній політичній силі чи людині. Контрабанда як була, так і є. Лише тепер ми про неї чуємо рідше і знаємо менше. На сьогодні начальник Об’єднаного оперативного штабу контролює і це питання“.
Чи займають бойовики території по свій бік лінії розмежування?За словами співрозмовників УП, бойовики самопроголошених “ЛНР/ДНР” останнім часом не займають нових територій.
“Бойовики стоять чітко вздовж лінії. Створюють позиції, гарно підготовлені в інженерному плані. У 2016 році наша розвідка повідомила, що приїжджали міксери з бетоном і заливали бліндажі та окопи на непідконтрольній території. Там фактично створюється укріпрайон”, – розповідає Жданов.
Щоб розташувати позиції на новій території, навіть у чистому полі, потрібен особовий склад, техніка, ресурси і планування. В іншому випадку війська будуть знищені.
“Ресурсне забезпечення російсько-окупаційних військ зараз зменшується, у них менше можливостей підтримувати кількість особового складу, найманців і регулярних військ, тому вони не можуть контролювати ті “сірі зони”, які могли раніше контролювати, і несуть втрати”, – додає замдиректора з міжнародних питань Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння Михайло Самусь.
Чому ЗСУ не можуть звільняти населені пункти за лінією розмежування?Не просуватися за лінію розмежування – вимога Мінських домовленостей, яких Україна дотримується. Рух у межах “сірої зони” дозволений – так ми зміцнюємо оборону і покращуємо позиції. Однак перейти лінію навіть на крок – неможливо.
“Це філософія, яка існувала в 2014-2015 роках. Тепер військовими вона сприймається критично, оскільки зрозуміло, що українська армія зараз може досягти більшого, ніж просто знаходитися на лінії розмежування“, – додає Самусь.
“Нас неможливо перемогти, аби був наказ. Але є міжнародна політика, і не Україна ухвалює рішення, чи наступати. Ми прив’язані до виконання зобов’язань. Неузгодженими діями ми дамо партнерам привід для зняття санкцій з Росії. І тоді залишимося сам-на-сам“, – пояснює Костянтин Ільченко.
Які є стратегії звільнення Донбасу?“Звільнення тимчасово окупованих територій відбудеться політико-дипломатичним шляхом”, – ці слова, як стверджує командувач Об’єднаних сил Сергій Наєв, йому передав президент України Петро Порошенко.
У липні Наєв пообіцяв, що зробить Об’єднані сили вагомим аргументом у переговорах і буде готовим до виконання завдань не лише оборонного характеру. Тобто, у разі загострення ситуації, Збройні сили готові піти в наступ.
“Вважаю, є чималі шанси, що війна може закінчитися швидко”, – сказав він.
Інший варіант деокупації – введення миротворчої місії.
“Миротворчість як процес – одна з найсучасніших форм примирення сторін, примушення до миру. Це не лише військова операція чи силова – це комплекс міжнародних заходів, – каже Віктор Шидлюх і застерігає: – Питання миротворців лежить у компетенції зовнішньої політики, а не Збройних сил. Миротворці – це не союзники. Головний принцип – вони безсторонні, не займають нічию сторону. Однак ми знаємо, як під виглядом миротворців РФ у Грузії та в Придністров’ї використовувала свої війська”.
Власні стратегії деокупації озвучують не лише президент і Генштаб, але й інші високопосадовці. Приміром, запропонована головою МВС Арсеном Аваковим стратегія малих кроків також передбачає введення миротворчої місії та відновлення цілісності України в 11 етапів.
“Кожен повинен займатися своїми справами в межах компетенції. На всі органи покладено завдання, треба відповідати за свою ділянку”, – зазначає полковник Шидлюх і наголошує, що нині діють лише ті стратегії та кроки, які пропонує військове керівництво.
Однак, за словами Жданова, саме президент має представити суспільству план відновлення суверенітету і територіальної цілісності країни.
У вересні і на Генасамблеї ООН, і в посланні до Верховної Ради Порошенко вчергове наголосив, що звільнити Донбас можна лише введенням миротворчої місії.
Катерина Есманова, для Української Правди