Преподобного Сергiя, iгумена Радонезького, всiєї Руси чудотворцяПреподобної Єфросинiї Олександрiйської
Преподобний Сергій Радонезький – великий угодник Божий слава та окраса землі Руської народився в селі Варниці, що біля Ростова 3 травня 1314 р.в сім’ї благочестивих і заможних бояр Кирила та Марії. Господь обрав його ще від утроби матері. В Житії преподобного Сергія розповідається про те, що за Божественною літургією ще до народження сина праведна Марія і ті що молились чули трикратний вигук младенця: перед читанням Святого Євангелія, під час Херувимської пісні і коли священик промовив: ” Святеє Святим”. Бог дарував преподобним Кирилу та Марії сина, якого назвали Варфоломієм. З перших днів життя младенець всіх дивував посництвом, по середам і п’ятницям він не споживав молока матері. В семилітньому віці Варфоломія віддали нанавчання разом з його братами – старшим Стефаном і молодшим Петром. Його брати навчались успішно, але Варфоломій відставав у навчанні. Батьки ганили дитину, вчитель наказував, а друзі насміхалися з нього. Тоді Варфоломій зі сльозами почав молитися, щоб Господь дарував йому розуміння книжне. Одного разу батько послав Варфоломія за кіньми в поле. Подорозі йому явився Ангел Господній у вигляді ченця, що стояв і молився. Варфоломій попросив старця: ” Отче святий, помолись за мене Богу, щоб Він допоміг мені пізнати грамоту”. Чернець виконав прохання отрока, підніс свої молитви до Бога і благословляючи Варфоломія промовив: ” Віднині Бог дає тобі, дитя моє, розуміння грамоти, ти перевершиш своїх братів та ровесників”. З того часу святий отрок без труднощів читав і розумів зміст книг. З особливою старанністю він став заглиблюватись у молитву, не пропускав неодного Богослужіння. Вже в дитинстві він наклав на себе суворий піст, не їв нічого по середам і п’ятницям, а в інші дні споживав лише хліб та воду.
Приблизно в 1328 р. батьки преподобного Сергія переселились з Ростова до Радонежа. Коли їхні старші сини одружились, Кирил та Марія незадовго до смерті прийняли схиму в Хотьковському монастирі Покрову Пресвятої Богородиці. Пізніше овдовілий старший брат Стефан також прийняв чернечий постриг в цьому монастирі. Поховавши батьків Варфоломій разом зі своїм братом Стефаном оселився для пустельництва в лісі. Спочатку вони побудували келію, а потім невелику церкву на честь Пресвятої Тройці. Але незабаром, не витримавши труднощів пустельного місця, Стефан залишив брата і перейшов жити в Московський Богоявленський монастир.
Варфоломій же 7 жовтня 1337 р. прийняв постриг від ігумена Митрофана з іменем святого мученика Сергія. Терплячи спокуси напасті бісів, преподобний сходив від сили в силу. Незабаром він став відомим для інших ченців, які шукали його керівництва. Преподобний Сергій всіх приймав з любов’ю і в скорому часі з маленької обителі виросло братство з дванадцяти чоловік. Їхній досвідчений духовний наставник відрізнявся рідкісною працьовитістю. Своїми руками він побудував декілька келій, носив воду, рубав дрова, випікав хліб, шив одяг, готував їжу для братії і смиренно виконував іншу роботу. Тяжку працю преподобний поєднував з молитвою та постом. В 1354 р. єпископ Волинський Афанасій висвятив преподобного в іеромонаха і возвів в сан ігумена.
Слава про подвиги преподобного Сергія стала відомою в Константинополі, патріарх Філофей прислав йому хрест, параман і схиму на знак благословення. Ще при житті преподобний Сергій удостоївся благодатногог дару чудотворення. Він воскресив отрока, коли батько у відчаї вважав свого єдиного сина втраченим. Всі прославляли преподобного Сергія і шанували нарівні з древніми отцями. Але слава людська не приваблювала його. Хто не приходив в обитель преподжобного Сергія чи знатні люди, чи прості, ніхто не відходив від преподобного без утіхи. Тісні стосунки духовної лобові пов’язували преподобного Сергія з святителем всієї Русі Олексієм. Митрополит Олексій навіть просив преподобного прийняти керівництво митрополією після його смерті. Але блаженний Сергій відмовився від первосвятительства через своє велике смирення. За молитвами святого отця Сергія Великий князь Димитрій Донськой отримав перемогу над татарами. В день Різдва Пресвятої Богородиці, руські війська повністю розбили татар на Куликовому полі.
За ангельське життя преподобний Сергій удостоївся від Бога небесного видіння. Одного разу авва Сергій читав правило перед іконою Пресвятої Богородиці. Закінчивши читання канону, він присів відпочити, але ось сказав своєму ученику преподобному Михею, що вони удостояться чудесного відвідання. Через мить явилась Божа Матір у суповоді святих апостолів Петра тв Іоанна Богослова. Пресвята Богородиця обіцяла бути постійною покровителькою його святої обителі.Преподобний Сергій став засновником, якщо так можна виразитися, цілої школи в історії руського чернецтва. Учні преподобного заснували велику кількість монастирів по всій Русі, продовжили аскетичні труди свого великого вчителя.
Досягнувши, глибокої старості, преподобний, за пів року передбачив свою кончину. Він поставив над братією свого наступника преподобного Никона.Сотворивши велику кількість чудес преподобний Сергій відійшов до Господа. І до нашого часу його мощі є невичерпним джерелом зціленнь. Всі, хто молитовно з вірою звертається до цього славного угодника Божого отримують зцілення від своїх недуг душевних і тілесних. Тож звернімось і ми до цього ревного застуаника промовляючи: “Преподобний отче Сергію, моли Бога за нас”.
Преподобної Єфросинiї Олександрiйської
Преподобна Єфросинія народилася на початку п’ятого століття в місті Олександрії в родині знатних батьків і була єдиною дитиною. Мати Євфросинії померла рано. Виховував дівчинку батько на ім’я Пафнутій – глибоко віруючий, благочестивий християнин. Він часто відвідував монастир, ігумен якого був його духовним наставником. Коли Євфросинії виповнилося 18 років, батько хотів видати дочку заміж.Він подався в монастир до свого наставника, щоб отримати благословення на майбутній шлюб дочки. Ігумен розмовляв з дівчиною і дав їй своє благословення, але свята Єфросинія прагнула до монашеського життя. Прийнявши таємно постриг від ченця-мандрівника, вона покинула батьківський дім і вирішила вступити в обитель, щоб провести життя в усамітненні та молитві. Побоюючись, однак, що в жіночому монастирі її знайде батько, вона, назвавши себе євнухом Ізмарагдом, прийшла в той самий чоловічий монастир, який з дитинства відвідувала разом з батьком.
Ченці не впізгали переодягнену в чоловіче плаття Євфросинію і взяли у свою обитель. У відокремленій келії в праці, пості й молитві свята Єфросинія провела 38 років і досягла високої духовної досконалості. Її батько був засмучений втратою улюбленої дочки і не раз, за порадою настоятеля, розмовляв з ченцем Ізмарагдом, відкриваючи йому свою скорботу, і знаходив у нього духовну втіху.
Перед кончиною преподобна Єфросинія відкрила батькові свою таємницю і просила, щоб ніхто, крім нього, не готував до поховання її тіло. Поховавши дочку, Пафнутій віддав усе своє майно бідним і монастирю і прийняв чернецтво. До самої своєї смерті він працював у келії своєї дочки.
Джерело: nizhynnews
