Вишиванка – це не просто одяг, а справжній індикатор регіону. Кожна відрізняється кольором тканини йниток, своєрідними орнаментами і візерунками. Наприклад, для Чернігівщини характерна вишивка білим по білому, також додають червоний і чорний кольори. Орнаменти, притаманні нашому краю, здебільшого геометричні.
«Раніше жінки вишивали по рахунку ниток, та й зараз по рахунку ниток основи і піткання, відповідного характеру переплетення тканини. Утворилися такі техніки вишивки, найдавніші,їх вважають як занизування. Тобто всі рахункові техніки. Вони доволі складні,й були притаманні Чернігівщині», – майстер народної творчості Ольга Костюченко.
У різних районах області орнаменти також мали свій характер та особливості.
«Оці два – це Новгород-Сіверський район. Ось такі вони яскраві, навантажені. Це сорочка з Коропськогорайону – ось такі берези і орнамент. Ці дві сорочки із Сосницького району. Теж видно багато набирування і вкраплювання, додаються червоне і чорне. Оцей орнамент мені дуже близький. Ось цей ряд човників. Човники – це ромбічний орнамент видовжений», – майстер народної творчості Ольга Костюченко.
Попри те, що вишиванка все-таки історичний одяг, вона не втрачає своєї популярності й тепер. Чимало чернігівців носять її навіть як повсякденний одяг.
– Вышиванку я надеваю не обязательно кпразднику, иногда я её просто надеваю. Этавышиванкаот мамы осталась. И девочка, которая дизайнер, рассказывала, чтоэтохорошаяручнаяработа на сатине, поэтомуона для менядажебольшекакпамять.
– Кожен українець повинен мати свою традицію, особливо в таке свято. Вже мають кожен день носить – так, як наші діди, прадіди носили.
– Дуже приємно, коли хоча б декілька разів на рік усі надягають вишиванки – діти, дорослі, держслужбовці. Всі мають надягти, тому це дуже приємно. Це патріотизм. Це любов. Це єднання.
– Її ще в стадії пошиття, а моя ще вишивається. Тому ми без вишиванок поки що. Дух поднимает. Вотиду и горжусь за Украину, за всё.
– Це як пам’ять. Не можна забувати про свій народ, про історію свого народу. Про корені свого народу.
Обираючи вишиванку на кожен день, Ольга Костюченко радить звертати увагу саме на зручність. За її словами, можна взяти блузу, яка буде укороченим варіантом традиційної додільної сорочки. Тканини мають бути натуральними.
«Якщо у вас такий дуже активний вид діяльності, то можна обирати машинну вишивку, тканини з вмістом синтетики. Якщо ви хочете більш особливу, дорогу, то ви звертаєтеся до майстра, і він вам індивідуально порекомендує фасон, крій, орнамент, колір тощо», – майстер народної творчості Ольга Костюченко.
Таку річ можна носити з будь-яким одягом – таким, як джинси або спідниці. Дуже зручним убранням майстриня називає сарафан з нагрудником, який надягають поверх водолазок або звичайних блуз. Натомість чоловікам краще акцентувати увагу на практичності.
«Чоловіки у мене носять сорочки з домотканого полотна. Я їх так шию, щоб прати не руками, а в машинці. Причому чоловік і мій син носять їх постійно, незалежно від свята», – майстер народної творчості Ольга Костюченко.
Майстриня каже, що традиційна сорочка – це досить коштовна річ, тому не обов’язково мати саме таку вишиванку. Головне розуміти, яка в неї історія, що там зображено. Найпростіша вишиванка може коштувати від 400 гривень. Усе залежить від тканини й складності виконання. Терміни виготовлення індивідуального замовлення можуть сягати від кількох місяців до року.
Журналіст Ольга Лазун
Оператор Дмитро Дриганов