Зимову казку подарував своєму маленькому онуку Павло Шумал, коли хлопчик приїздив до діда на гостини до Дроздівки, що на Куликівщині. Усі величезні скульптури чоловік створив перед власним подвір’ям. А наймасштабніша з них – снігова баба – заввишки понад три метри. Кожну фігуру Павло Миколайович виготовляв повністю зі снігу, та іноді доводилося застосовувати й досить несподівані матеріали.
«Щоб вийшли пера, бурульки, які з даху скапують, довелося міняти… Розфарбовував фарбами звичайними, якими фарбують яйця. Фігура суто зі снігу, єдине – наперед поставив із паличок лапки, щоб було дійсно схоже. Шия і голова з пінопласту, бо сніг довго не витримає. Щоб довше збереглася, довелося пінопласт поставити. І прикраса – кріп», – розповідає Павло Шумал, народний скульптор.
Чоловік розповідає, що до створення скульптур його надихнув онук Дмитрик, який попросив у діда такий подарунок для себе на Новий рік. Кожну фігуру робили удвох. Прикрашали овочами та всім, що є в побуті. А головним генератором ідей виступав маленький Дмитрик.
«Каже, діду, а це рік кого? – Я кажу: кабана. І свині. – Так, а в нас свині немає. – Я кажу: у хліві є. – Так, а тут нема! Ну, довелося ліпить. А потім він каже: Діду, в нього ж немає вушок. Дмитрику, – кажу, – та ти ж поїв. А ми як колемо кабана, то це його улюблена їжа. Ну, – кажу, – ходімо, зараз знайдемо. Знайшли підгнилого буряка. Зробили. Він відійшов і каже: Діду, вуха справжні, можна різати», – говорить Павло Шумал, народний скульптор.
Разом творча родина створила ще й гриб із кукурудзяними вусами, і навіть цілий танк, конструкція якого дає можливість заходити всередину та керувати машиною за допомогою панелі управління з бурульок. Тут онук Павла Миколайовича почувається справжнім танкістом. Можна навіть стріляти сніговими снарядами.
«Оце в нього снаряди. Я ліпив і баба ліпила. Це антени, а то ствол. У мене якраз шапка є як у танкіста, він став і все».
У родині розповідають, що снігові скульптури робили особисто для себе, проте вони вже стали місцевою цікавинкою.
«А як ми приїхали з онуком, а коло двору машин багато. Я кажу: Дімо, що ми пропустили з тобою? Виявляється, стоїть сніговик, а люди фотографуються. Я думаю, що це талант такий від Бога. От я вийшла, воно мені здається, що отам ляп-ляп, я думаю, що він там ляпає. Тут дивлюсь, уже вимальовується фігура. От тільки онук ще хоче одного танка», – зазначає Ніна Шумал, дружина.
Усе життя Павло Шумал працював на посадах, що не пов’язані з творчістю. Спершу був водієм у колгоспі, потім 10 років очолював село. Мав і невеличку власну справу. Та це не заважало його творчості. Власними руками чоловік розмалював ворота та хвіртку, прикрасив стіни будинку та хату всередині. Каже, що ніколи не навчався мистецтва, а все опановував самотужки.
Журналіст: Ольга Лазун
Оператор: Дмитро Дриганов