Автор: Ігор Лікарчук, екс-керівник Українського центру оцінювання якості освіти, в. о. директора Навчально-методичного центру забезпечення якості освіти.
Щойно пролунав дзвінок із одного інтернет-видання з питанням: «Освітня реформа - одна із тих, які є в активі Петра Порошенка. Чи не свідчать, на Вашу думку, результати голосування за нього в другому турі, що українці освітню реформу не підтримують?»
Моя відповідь така.
По-перше, наївно було б думати, що ВСІ в Україні освітню реформу сприймають на «ура». Вона не була б реформою, якби влаштовувала всіх. Чималенька кількість незадоволених реформою освіти працює і в закладах освіти. Більше того, у нас є величезна кількість людей, якщо не більшість, котрі будуть незадоволені всім і завжди. Навіть, якби Порошенко учепив на Спаській башті Кремля прапор України, то й тоді б кричали, що учепив криво.
По-друге. Якщо серед політично активного населення є лише 25% тих, хто освітню реформу сприймає позитивно, - це вже добре. Бо вона лише розпочата. Реформа в освіті - це не переставити меблі у власній квартирі. Наслідки будуть не скоро. Незважаючи на те, що українці хочуть, щоб результати були негайно. Та оцього «негайно» в освітній реформі ніхто й не обіцяв.
По-третє. Очевидно, і в освітній реформі далеко не все ідеально. І на місцях із неробства чи небажання багато реформаторських ідей елементарно дискредитують, не перестаючи в той же час висловлювати незадоволення центром. Про проблеми й недоліки в освітній реформі я писав і говорив багато разів. Буду те робити й надалі, допомагаючи у її проведенні чим можу. Але знаю і те, що не помиляється той, хто не працює.
Мій співрозмовник в дискусію вступати не захотів. А я зрозумів, що він редакційне завдання не виконав. Тому й публікую цей пост, щоб деінде не випливли не мої слова від мого імені.
