Звичні в буденному житті якісь важливі речі ми найчастіше навіть не сприймаємо як щось дійсно цінне. Їхня значущість стає очевидною тільки тоді, коли ми втрачаємо доступ до них. Гостро усвідомити цю специфіку сприйняття нами «непомітних цінностей» змусила нас коронакриза. Зокрема, мабуть, кожному вчителеві вона показала, наскільки, виявляється, комфортно й продуктивно працювати в класі реальному, а не віртуальному, наскільки, як не дивно, дієвим може бути навіть простий зоровий контакт тощо.

А ще коронакриза, яка швидко (чи точніше – хаотично) змусила школи переходити на дистанційне навчання, показала, наскільки інколи складно в умовах віртуального навчання організувати звичні й ефективні види навчальної діяльності, зокрема й ті, у центрі яких кооперативна діяльність учнів та учениць, тобто діяльність, заснована на співпраці, – робота в парах, у мікрогрупах, робота над проєктами тощо.

Іншими словами, криза, породжена COVID-19, змусила педагогів ще раз переконатися, що такі форми роботи в освітньому процесі посідають надзвичайно важливе місце. І це переконання – правильне, що підтверджують і дані міжнародного дослідження якості освіти PISA, у якому наша країна вперше взяла участь у 2018 році.

Співпраця як можливість займатися спільною діяльністю, кооперуватися задля досягнення поставлених цілей з однолітками, наставниками, яка дає шанс кожному учневі в межах освітнього процесу не лише знайти друзів та однодумців, а й розвинути цілий спектр життєво важливих навичок і в результаті бути більш успішним як у навчанні, так і надалі в житті.

На цьому наголошено в розділі 8 «Student co-operation and competition» третього тому міжнародного звіту PISA-2018, де проаналізовано ситуацію зі співпрацею та конкуренцією / змагальністю в учнівському середовищі в понад 90 країнах та економіках світу, і в підготовленому на основі цих даних міжнародному мікрозвіті «У середовищі співпраці чи суперництва навчаються учні?» із серії «PISA in Focus».

Якщо ж говорити про ситуацію зі співпрацею учнів у закладах освіти нашої країни, то її детально схарактеризовано в підготовленому командою PISA в Україні матеріалі «PISA: Україна в центрі уваги», тема якого – «Співпраця між учнями та відчуття приналежности до закладу освіти: чи сприяє це успішности?».

Що найважливіше в цьому матеріалі? Найперше те, що на підставі даних, отриманих за підсумками тестування й анкетування наших 15-річних підлітків, доведено: вищих результатів у читанні (ця галузь була провідною в PISA-2018) досягають ті учні, які вважають співпрацю цінністю й схильні до кооперативної взаємодії зі своїми однокласниками. Не може не тішити той факт, що в нашій країні в середньому 62 % п’ятнадцятирічних уважають, що співпраця в закладі освіти є важливою і що в їхніх закладах їх заохочують співпрацювати, а під час навчання вони звикли співпрацювати одне з одним. Щоправда, усього 54 % наших підлітків заявляють, що в їхніх закладах освіти учні направду цінують співпрацю.

Підтверджена об’єктивними доказами цінність співпраці учнів для досягнення вищих результатів у навчанні закономірно має спонукати вітчизняних освітян до посилення діяльності, яка б допомагала здобувачам освіти формувати стійкі навички спільної роботи, цілеспрямованої колективної взаємодії (навіть в умовах віддаленого, тобто дистанційного, навчання). І тут, безперечно, ще є широке поле для роботи освітян, починаючи з початкової школи й закінчуючи базовою й старшою.

Звідки таке переконання? Воно ґрунтується передусім на даних PISA-2018, адже їх можна було б інтерпретувати й дещо по-інакшому, ніж вони були раніше репрезентовані. Нібито втішний показник 62 % можна зрозуміти й так: у середньому майже 40 % учнів базової школи в нашій країні не схильні вважати співпрацю цінністю й не зазначають, що в закладах освіти їх заохочують співпрацювати одне з одним. А це, насправді, високий показник.

Необхідність посилення уваги вчителів до учнівської співпраці випливає й з даних моніторингу 2020 р. на рівні початкової школи, під час якого було проанкетовано учнів 3-х класів. Чим цікаві дані цього моніторингу в аспекті обговорюваної тут проблеми? Наприклад, тим, що з них ми довідуємося: 51 % третьокласників зазначили, що в другому класі їхнім найулюбленішим заняттям була робота в парах або в групах, але водночас вони повідомили, що таку можливість їм надавали не так часто: 66,1 % зізналися, що насправді на уроках вони дуже рідко працювали в групах або в парах чи грали в цікаві ігри.

Тобто маємо ситуацію, коли вже в початковій школі потенціал кооперативного навчання не реалізується вповні, і це на тому рівні освіти, де схильність до колективної роботи ще переважає над індивідуалізмом. Тож можна тільки собі уявити, яка тенденція може спостерігатися надалі – у базовій та старшій школі… (Власне, про загальну ситуацію ми трішки знаємо з даних PISA-2018, але ще не знаємо тенденції).

Однак не все так погано. Дані згаданого моніторингу 2020 р. також показують, що елементи навчання, заснованого на співпраці, набагато частіше почали актуалізувати вчителі пілотних шкіл НУШ: учні пілотних класів повідомляли, що на уроках вони досить часто працюють у групах (82 % проти 56,6 % у спеціалізованих та 59,7 % у закладах загальної середньої освіти), грають у цікаві ігри (75 % проти 62,3 % та 60,8 % відповідно). Своєю чергою на підставі спостереження за перебігом 546 уроків з різних предметів було також виявлено, що учні пілотних класів у середньому удвічі більше часу на уроці працюють у парах або в групах, ніж їхні однолітки в спеціалізованих чи загальноосвітніх школах, натомість менше працюють усім класом.

Означена «пілотна» тенденція вселяє надію, зважаючи на те, що реформа НУШ уже поширилася на всю початкову школу. Досягає мети той, хто йде… І на цьому шляху освітянам варто дослухатися до порад практиків і науковців щодо шляхів організації кооперативного навчання.

Дослідники рекомендують ураховувати п’ять ключових компонентів, необхідних для забезпечення успішності кооперативного навчання в класі, тобто навчання, заснованого на співпраці учнів.

1. Створення позитивних взаємозв’язків у межах навчальної ситуації, щоб усі учасники групи розуміли: вони пов’язані між собою так, що жоден з них не зможе досягти успіху, поки всі не досягнуть успіху, а отже, усі вони повинні навчитися синхронізувати свої зусилля, щоб реалізувати цю умову.

2. Підтримувальна взаємодія всіх членів групи або їхнє бажання заохочувати та скеровувати зусилля одне одного для виконання завдання, щоб група досягла своїх цілей.

3. Індивідуальна відповідальність кожного члена групи або відповідальність усіх учасників групи за те, щоб кожен виконав свою частку роботи, а також забезпечив виконання іншими членами своїх часток роботи.

4. Сформованість в учнів навичок урегулювання міжособистісних розбіжностей, які можуть виникати під час спільної роботи та призводити до руйнування колективу.

5. Рефлексування процесу групової роботи та робочих стосунків у межах спільної діяльності.

Крім означених компонентів створення умов для ефективності кооперативного навчання, важливими є й інші аспекти організації навчання на засадах співпраці, наприклад, розмір учнівських груп (оптимальний – 4–5 членів), діяльність учителя як фасилітатора чи модератора тощо.

Поглибити уявлення про специфіку навчання, заснованого на співпраці можуть допомогти теоретично ґрунтовні й воднораз практично корисні джерела англійською мовою, покликання на які запропоновано наприкінці розділу 8 згаданого третього тому міжнародного звіту PISA-2018 або матеріали українською мовою, як-то:

Василь Терещенко, для Освіта.ua