Любов до себе – це концепція, навколо якої у нашому суспільстві утворилося багато стереотипів. Насправді ж, любов до себе – це позитивне ставлення людини до себе, яке формується з прийняття себе, самоповаги, уважного ставлення до своїх емоцій, почуттів і потреб та відчуття реалізованості.

Але часто, коли ми починаємо з увагою ставитися до себе та своїх потреб, ми одразу отримуємо ярлик егоїста. З одного боку, сама концепція любові до себе засуджується соціумом, а з іншого, довкола неї існує певний історичний та культурний спадок, який має безпосередній вплив на уявлення того, як можна (і треба) ставитися до себе. 

Наприклад, за радянських часів не можна було якось вирізнятися, тому люди намагалися обмежувати яскраві прояви своєї особистості. Але такі соціальні обмеження (та самообмеження) демонструють людині, що вона не є прийнятною такою, як вона є насправді, - і це підриває і повагу до себе, і спроможність до самоприйняття. 

Зараз європейська культура відходить від обмеженої думки про те, що таке любов до себе. Ще в другій половині ХХ ст. почав формуватися рух за права людини, почало формуватися розуміння того, що таке базові (фундаментальні) права людини, а отже, й почала зростати увага до особистості, її потреб, саморозвитку людини, її спроможності добре ставитися до себе і поважати себе.

Часто кажуть про те, що людина може любити інших лише настільки, наскільки вона спроможна любити себе. Це досить справедлива концепція: наприклад, якщо у ме ...

Читайте повний текст статті за цим посиланням