У поліській глушині  хрести заплітають мереживом яскравих стрічок. На порозі зими ці стрічки голосно гудуть на пронизливому вітрі. Крім них тут нема нічого яскравого. Навіть потяг "кукушка", так назвали  в народі  вузькоколійку  повзе в село Борове ніби привид посеред цього замерзлого  краю. 

Щоб побачити як сюди доходить пошта, ми здолали весь шлях від центрального поштампу до останнього відділення, йдеться у сюжеті ТСН.Тиждень.

З міста Рівне ми виїхали о 6 ранку. О 9 асфальтова дорога закінчилася і почався "тракт". Саме так місцеві називають цю збудовану в 19 столітті військову  бруківку, якою водії бояться їздити швидше ніж  20 кілометрів на годину. Я їздив всілякими шляхами. Але ці 50 кілометрів бруківкою – це ніби подорож у барабані пральної машинки.

Ми так довго їхали, щоб побачити ось цю сільську хатку. Майже всі сільські відділення виглядають так само. Тут нема не те що комп’ютера, а навіть касового апарата. Керівник "Укрпошти" пообіцяв мені особисто – в наступному році комп’ютер тут буде. Бо село велике. Кожне село, де мешкає більше 2000 жителів, має отримати комп’ютеризований офіс.

Нові вікна тут встановили нещодавно, за спонсорські гроші. А от в туалет вже багато років просяться до сусідів через дорогу.

"Пошта як була так і залишиться в селі. Та моя мама – і в дощ – 30 років віддала пошті. І далі будемо працювати – іншої немає",  - розповідає місцева працівниця.

Більшість із тутешніх пр ...

Читайте повний текст статті за цим посиланням