Цього тижня Україна якось поспіхом і без особливих відзнак пройшла через чергове свято. День ветеранів та людей похилого віку. Втім, нинішній ветеран для нас - це ще досить молода людина. Тим, хто пройшов АТО, в середньому 42 роки. Він має родину, ходить на роботу. Але все це - без особливої радості.

Про це йдеться у сюжеті ТСН.Тиждень.

Бо після слів визнання і подяки, які чують на фронті, повертаючись додому - вони стають невидимими. Правильної системи психологічної реабілітації - як це є у багатьох країнах світу - за п’ять років війни у нас так і не створили.

Ми попереджали про це ще тоді, в 2014-му. Коли 4 літери П.Т.С.Р. ще не особливо складалися в діагноз майбутньої біди. Олексій Белько, який захопив міст Метро місяць тому – живий приклад того, що наші прогнози були вірними. Решта прикладів – мертві. Виживши там, на передку,  більше п’яти сотень ветеранів вкоротили собі віку вже тут, у відносній безпеці. Будь-який боєць без правильної і тривалої реабілітації перетворюється в вибуховий пристрій уповільненої дії. І рвонути може в будь-який момент. Ветеранів почали боятися, і ПТСР перетворився з діагнозу на тавро. 

ПТСР – це узагальнення великої кількості бойових психотравм. Посттравматичний стресовий розлад як правило наздоганяє, коли ветеран демобілізувався, отримавши від ...

Читайте повний текст статті за цим посиланням