Село Усатове. Десять кілометрів від центру Одеси. Тут, між коліями зі жвавим вантажним рухом та промисловою зоною, ніби спеціально заховали подалі від людського ока долі родин залізничників. Ось тут, приміром, живе сім’я Світлани. Тут – сім’я Олега. Тут – Саша зі своєю Оксаною та донькою…

Ось це, щоб ви розуміли, вікно до дитячої. Оце – вікно до вітальні, вона ж спальня для батьків. І оце сусіднє вікно – це і кухня, і ванна, і все що тільки не хочеш, йдеться у сюжеті ТСН.Тиждень.

КМС-261, таке собі вагонне містечко, де люди цілими сім’ями живуть, вірніше виживають, десятиліттями. За майже рік тут фактично не змінилося нічого. Лиш іржаві вагони ще більш потрухлявіли. Тутешні діти стали на рік старшими. А у їхніх батьків померла надія, що вони сюди більше ніколи не повернуться.

"Тут я готую їсти. Тут у мене дитина ось миється. Це – в дитини ванна, 8 років дитині скоро. На холодній підлозі, я підстиляю одіяльце, кладу дитині тазик і дитина миється тут", - так ще минулого березня господиня цього вагончика, Оксана, показувала домашній який-не-який побут. Її домівку на колесах, у вагоні 1954 року.

КМС-261 – це колійно-машинна станція, підрозділ Одеської залізниці. Чверть століття тому сюди на умовах тимчасового проживання поселяли працівників станції. Ставили їх на квар ...

Читайте повний текст статті за цим посиланням